Початковий період об’єднання російських земель (кінець XIII – друга половина XIV в.)
В XIII в. у політику російських князів існували дві основні тенденції: по-перше, відцентрова, котра вела до подальшого дроблення земель, особливо в умовах влади ординських ханів, тяжіння частини земель до Заходу; по-друге, доцентрова, котра проявлялася в спробах найбільш сильних земель, міст розширити володіння й об’єднати під своїм початком всі російські землі.
Уже в середині XII в., коли на місці ніколи єдиної держави утворилося кілька самостійних князівств, чітко виявилося нове явище: серед російських земель виділилися нові політичні
Причину цього явища багато істориків бачать в умовах виникнення й формування міст. Якщо в старих містах князь найчастіше був стороннім і змушений був зважати на місцеве боярство, традиціями, то молоді
Наприкінці XIII століття Між новими й старими центрами починається гостра боротьба за роль Центра в збиранні російських земель. Найбільше активно в ній брали участь Твер, Нижній Новгород, Москва, Володимир, Галич. До початку XIV століття в північно-східній Русі визначилися два основних претенденти на цю роль – Москва й Твер.
Піднесенню Москви й Твері дослідники завжди приділяли пильну увагу. Практично всі відзначали збільшення населення цих князівств за рахунок припливу селян у менш доступні для раптових грабіжницьких набігів татар землі. Як наслідок – прискорення соціально-економічного розвитку Москви й Твері, що також сприяло їхньому піднесенню.
Причину перемоги Москви в цьому суперництві часто бачать у більше зручному географічному положенні цього міста. Але багато в чому це натяжка, тому що положення Твері давало їй перевага в економічних відносинах: розташовуючись на Волзі, вона служила зручними воротами в Новгород, західні князівства, у Литву. Маючи приблизно рівне географічне положення, Твер як старе місто було сильніше своїми традиціями, владою, багатством.
Звичайно, Москва стала в XIV столітті великим торгово-ремісничим центром. Московські ремісники придбали популярність як митецькі майстри ливарної, ковальської і ювелірної справи. Саме в Москві зародилася й одержала хрещення російська артилерія. Торговельні зв’язки московських купців “сурожан” і суконников простягнулися далеко за межі російських земель. Але й це не дає абсолютної переваги місту в перетворенні в потужний політичний центр об’єднання земель. Не єдиним, але, можливо, що вирішує фактором у цьому процесі стала політика московських князів, що фактично продовжувала стратегію Олександра Невського – опора на Орду в рішенні внутрішніх і зовнішніх проблем. З іншого боку, ординські хани своєю дипломатією, самі того не усвідомлюючи, зробили дуже багато чого для піднесення Москви.
Засновником династії московських князів став син Олександра Невського Данило, що в 1276 р. одержав Москву в долю. В 1300 р. він вийшов переможцем у боротьбі з рязанським князем Костянтином і захопив рязанські землі від Коломны до Серпухову. В 1302 р. до московського князя в спадщину перейшло Переяславское князівство. В 1303 р. Данило вмер. Син Данила Юрій приєднав до Москви Можайск. Так, уже на початку XIV в. територія князівства збільшилася майже вдвічі.
Юрій Данилович, Московський князь, починає завзяту боротьбу за великокнязівський ярлик з Михайлом Ярославовичем, Тверским князем. Спочатку успіх супроводжував тверскому князеві, що, зайнявши володимирський престол, явно претендував на роль об’єднувача російських земель. За його вказівкою був створений загальросійський літописний звід, а в 1307 р. князь Михайло домігся встановлення своєї влади в Новгороді. Але настільки стрімке посилення тверского князя не влаштовувало Орду, що у своїй політиці на Русі намагалася підтримувати рівновага між суперниками. хан, Що Прийшов до влади в Золотій Орді, Узбек (1313 – 1342 р.) рішуче підтримав московського князя Юрія, що в 1314 р. одержав владу над Новгородом, а пізніше і ярлик на велике князювання (1318 – 1322 р.).
Смерть в Орді Михайла, тверского князя, і його сина Дмитра Грізні Очі багато в чому стала причиною відмови тверского князя Олександра від традиційного союзу з Ордою, його орієнтації на Литву.
Багато в чому переломним моментом у протиборстві Москви й Твері стали події 1327 р., коли Твер потрясло потужне антиординське повстання. У результаті Тверское князівство було розгромлено ординцями й воно вже ніколи не змогло піднятися до тої економічної й політичної ролі, що грало наприкінці XIII – початку XIV в. Московський князь Іван Данилович, що брав участь за деяким даними в розгромі тверичей, одержав в 1328 р. ярлик на велике князювання й, що ще важливіше, право на збір данини із всіх російських земель, підвладних Орді.
Велике князювання Івана Калиты (1328 – 1341) і його синів Симеона й Івана стало часом, коли Русь одержала перепочинок для відновлення й підйому економіки, нагромадження сил для майбутньої боротьби за скинення влади ханів. Збір данини з усією російської землі, що Іван Калита робив з невблаганною жорстокістю, сприяв зосередженню в руках московських князів значних засобів. Московський князь мав можливість робити політичний тиск на Новгород і інші землі. Не прибігаючи до зброї Іван Данилович змогла розширити границі своїх володінь за рахунок одержання в хана за багаті дарунки ярликів на окремі землі (Галич, Углич, Белоозеро).
Після смерті Івана Калиты ярлик на велике князювання без праці одержав його син Симеон Гордий (1341 – 1353). Причину варто шукати в зміні політичних орієнтирів Орди: противага тепер була потрібний не в боротьбі між Москвою й Твер’ю, а в боротьбі з Великим князівством Литовським і Росіянином, що реально претендувало на роль об’єднавчого центра всіх російських земель. Ослаблення Твері, а також потужні пролитовские настрою серед тверского боярства заважали старому російському центру виконати цю роль.
Дипломатія Симеона Гордого була досить успішною. Йому вдалося заспокоїти на час тверичан – вічних ворогів Москви, посадити в 1341 р. московського намісника в Новгороді. Навіть із литовцями, де в цей час княжив Ольгерд, зав’язалися мирні дипломатичні відносини. На російській землі настала тиша. Здавалося, що Русь збирає сили для рішучого бою з Ордою. Але саме в цей час у російські землі прийшла чуму. “Чорна смерть” уже кілька років лютувала в Західній і Центральній Європі, віднесла більше 24 млн життів. Тепер її страшному удару піддалися російські землі: вимер Смоленськ, Белоозеро, постраждали Псков, Новгород, епідемія досягла Москви. Умер митрополит Феогност, великий князь Симеон, його сини й брат Андрій.
Московський престол і велике князювання перейшли в руки Івана II Червоного (1353 – 1359), що спокійно княжив, опираючись на підтримку бояр і церкви до своєї смерті.
Таким чином, до середини XIV в. завершився перший етап складання єдиної російської держави, ознаменований протиборством Москви й Твері, у якому перемогу одержали московські князі. В історичному процесі доцентрова тенденція стала переважної.
Цит. по: Росіяни землі в XIII – середині XV Століття // Історія Росії З найдавніших часів: Учеб. Посібник / В. Ю. Халтурин, С. П. Боброва, О. Е. Богородская, Г. А. Будник [і ін.]; під Ред. В. Ю. Халтурина : / Іван. Гос. Энерг. Ун – Т. – Іваново, 2003. – 340 с. – С. 52 – 55.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)