Особливості розвитку Галицько-волинського князівства в період політичної роздробленості

Ще одним великим політичним утворенням на Русі в цей період було Галицько-Волинське князівство. Воно розташовувалося на окраїнних західно-російських землях. Галицько-Волинське князівство відрізнялося сприятливими природно-кліматичними умовами, багатством, багатолюдністю й красою міст (Галич, Володимир Волинський, Львів, Перемышль і ін.), перетиналося важливими торговельними шляхами загальноєвропейського значення. Воно граничило з Угорщиною й Польщею. Із цими державами в російського князівства були досить тісні економічні, ідеологічні

й дипломатичні зв’язки.

Соціально-економічною специфікою цього регіону Русі була постійна опозиція боярства князівської влади. Галицкие бояри були найбільш реакційною силою на Русі. Політичним ідеалом боярства була слабка влада, нехай навіть іноземна.

Тому ще однією специфічною особливістю регіону було постійне втручання Заходу як на стороні князівської влади, так і бояр.

У результаті Історія цього князівства являє собою боротьбу “доцентрового” початку з “відцентровим”. Перше персоніфікували князі Володимира Волинського й Галича, друге – питомі князі й багате, звикле до самостійності,

боярство.

Розквіт Галицкого князівства пов’язаний з оспіваним в “Слові об полицю Игореве” Ярославом Осмомыслом (1157 – 1187 р.). При ньому процвітали торгівля, промисловість і землеробство: адже володіючи Галичем, Осмомысл у своїх руках мав ключ до дунайської торгівлі. Прізвисько Осмомысл, тобто думаючий за вісьмох, Ярослав одержав за турботливе, мудре правління.

Широко відомий був також волинський князь Роман Мстиславович (1199 – 1205 р.). Одержавши в долю Волинь, вона зміг приєднати до своїх володінь Галич (1199 р.) і тим самим об’єднати всю Галицько-Волинську Русь. Пізніше, коли він опанував Києвом, під його владою виявилася територія, рівна по розмірах Священної Римської імперії Фрідріха Барбароссы. Ім’я Романа гриміло далеко за межам Русі. Тато Римський Інокентій III мріяв звернути князя і його підданих у католицтво, обіцяючи за це королівський титул. Роман Мстиславович гордо відмовив Татові в сумнівній милості підкоритися Риму за титул, що, втім, не перешкодило йому йменувати себе королем і у відношенні з іншими князями й іноземними державами. Коротке князювання Романа Мстиславовича усталило положення західно-російських земель і підготувало їхній подальший розквіт. Підводячи підсумки правління перших князів, необхідно визнати, що проведена ними політика концентрації земель, ослаблення доль і зміцнення центральної князівської влади об’єктивно була, безумовно, прогресивної, оскільки збігалася з народними інтересами. У проведенні цієї політики князі опиралися на широкі шари городян і вирощені ними самими дрібних феодалів, повністю залежних від князя. На противагу об’єднавчій політиці князів діяло велике боярство, стремившееся замкнути у своїх вотчинах, обмежити влада князя. Правда, необхідно мати на увазі, що серед бояр минулого й прихильники сильної й діючої князівської влади.

Боротьба об’єднавчих і сепаратистських початків досягла апогею під час князювання сина Романа – Данила (народився близько 1201 року, умер близько 1264 року). Данило осиротів 4 років від роду й все його дитинство й отроцтво пройшли в умовах усобиц і запеклої феодальної боротьби. Лише в 1234 році князь Данило остаточно затвердився в Галичу. Можливо, Данилу Романовичу вдалося б розбити внутрішніх ворогів (боярство) і створити сильна держава, але цьому перешкодили зовнішні обставини – татаро-монгольська навала. Данило довго ухилявся від визнання влади над собою татарського хана й поїздки в Орду, але в 1250 році він був змушений підкоритися прямому виклику хана Батия. Хан, видимо, “із честю” його прийняв. Але Данило вважав неможливим підкоритися Орді. Вернувшись у Галич, князь зайнявся зміцненням і заселенням своєї землі. Він будував нові міста й призивав у них нових поселенців – купців і ремісників, не тільки росіян, але й німців, поляків, вірменів, євреїв. При цьому він не залишав думки про боротьбу з татарами й скиненні татарського ярма.

Після смерті Данила Романовича в 1264 році в Галицкой землі знову почалися боярські інтриги, розбрати, смути й усобицы. Цим скористалися суміжні держави, і в середині XIV століття великі князі литовські захопили Волинь, а Польща опанувала Галичиною.

Цит по: Історія Росії З найдавніших часів / В. Ю. Халтурин, С. П. Боброва, О. Е. Богородская, Г. А. Будник і ін.; Під Ред. В. Ю. Халтурина : Учеб. Посібник / Іван. Гос. Энерг. Ун – Т. – Іваново, 2003. С. 30-31.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особливості розвитку Галицько-волинського князівства в період політичної роздробленості

Categories: Нові твори

Links