Фінал “Євгенія Онєгіна” кінець “без кінця”

* Вона пішла. Коштує Євгеній,

* Начебто громом уражений.

* У яку буру відчуттів

* Тепер він серцем занурений!

* Але шпор раптовий дзенькіт пролунав,

* И чоловік Тетяни здався,

* И тут героя мого,

* У мінуту, злу для нього,

* Читач, ми тепер залишимо,

* Надовго… назавжди….

Що ж стосується незавершеності в романс долі головного його героя,- те, як ми могли тільки що переконатися, це цілком у дусі багатьох і багатьох пушкінських фіналів; Разом – з тем. саме’ ця незавершеність дала поетові можливість накласти

останній і винятковий по своїй ідейно-художній вагомості й виразності штрих на той образ-тип “зайвої людини”, що був уперше явищем в особі Онєгіна. Це превосходно зрозумів’ Бєлінський, що’ і щодо цього зумів: підійти до пушкінського роману аж ніяк не із традиційних позицій:”Що ж це таке? Де ж роман? Яка його думка?’ И що за роман без кінця?” запитував критик і відразу відповідав: “Ми думаємо, що є романи, яких думка в тім і полягає, що в них немає кінця, тому що в самій дійсності бувають події без розв’язки, існування без мети, істоти невизначені, нікому не зрозумілі, навіть самим собі…” І далі:

“Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більше згідного з людським достоїнством страждання? Або вбила вона всі сили душі його, і безвідрадна туга його звернулася в мертву, холодну апатію? – Не знаємо, та й на що нам знати це, коли ми знаємо, що сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця? Досить і цього знати, щоб не захотіти більше нічого знати…”

Про те, що роман Пушкіна в його теперішньому виді являє собою цілком цілісне й художньо закінчений добуток, наочніше всього свідчить його композиційна структура. Подібно тому як більшість сучасників Пушкіна не відчуло чудовий композиційної організованості “Бориса Годунова”, багато хто з них і в “Євгенію Онєгіні”- були схильні бачити не цілісний художній організм – “не органічна істотаа, який частини необхідні одна для інший” (відкликання критика “Московського телеграфу” про сьому главу “Євгенія Онєгіна”), а майже випадкову суміш, механічний конгломерат розрізнених картинок з життя дворянського суспільства й ліричних міркувань і роздумів поета. В’ зв’язку з этим один із критиків навіть прямо зауважував, що віршований роман Пушкіна може й тривати нескінченно, і закінчитися на будь-якій главі.

Насправді ми бачили, що вже до початку роботи Пушкіна над “Євгенієм Онєгіним” у його творчій свідомості зложився “великий” “план цілого добутку”. І ми можемо із упевненістю сказати, що протягом усього дуже тривалого періоду роботи Пушкіна над романом план цей, міняючись – і часом міняючись досить істотно – у деталях його розробки, в основних своїх обрисах залишався незмінним.

У роман Пушкіна, присвячений зображенню життя російського суспільства в її розвитку, із самого цього життя, що розвивається, доливав досить рясний і різноманітний-“строкатий” – матеріал, що заздалегідь далеко не у всім міг бути передбачений автором. Але ніколи поет не віддавався пасивно напливу життєвих вражень, не плив за течією нового матеріалу, що привноситься, а, як зрілий майстер, вільно володів і розпоряджався їм, охоплював його своєю “творчою думкою”, підкоряв його як своєму основному художньому задуму, так і тій “формі плану” – продуманому композиційному кресленню, – у якому цей задум, знов-таки із самого початку роботи над ним, йому предносился.

Що це було саме так, підтверджується тією чіткістю архітектурного малюнка, стрункістю композиційних ліній, домірністю частин, тим гармонійною відповідністю початку й кінця добутку, які, як ми вже знаємо, становлять риси пушкінських композицій, які й в “Євгенію Онєгіні”, звичайно, не могли виникнути випадково й незалежно від творчої волі автора, так сказати, самі собою.

Основні образи роману, при всій індивідуальній життєвості кожного з них, носять настільки узагальнений, типізований характер, що це дозволяє Пушкіну побудувати фабулу свого добутку, що відтворить найширшу картину пушкінської сучасності, на відносинах між собою всього лише чотирьох осіб – двох молодих людей і двох юних дівчин. Інші, особи, що входять у роман у якості не побутового тла, а його – у тім або іншому ступені – учасників (їх теж дуже небагато: мати й нянька Тетяни, Зарецкий, генерал – чоловік Тетяни), мають чисто епізодичне значення.

Настільки ж характерний для суспільно-історичної дійсності, відтвореної в романі Пушкіна, образ Тетяни. Фінальна формула, що визначає її життєвий шлях – бути “століття вірної” своєму подружньому боргу, – безсумнівно, керувала й дружинами декабристів, що пішли за своїми чоловіками на каторгу в Сибір. Більше загальний характер носить образ пересічної у всіх відносинах Ольги. Включення в роман цього образа, безсумнівно, продиктовано не тільки прагненням до зазначеної фабульної симетрії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Фінал “Євгенія Онєгіна” кінець “без кінця”

Categories: Нові твори

Links