ПЛАНИ – В. ВИННИЧЕНКО

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ

В. ВИННИЧЕНКО

ПЛАНИ

Романістика В. Винниченка

I. В. Винниченко – автор літературних бестселерів початку XX століття. (Винниченко у літературу не увійшов, а увірвався. Його оповідання збірки “Краса і сила” просто приголомшили всіх умінням автора тонко і глибоко відчувати своїх героїв. Він був одним із найпопулярніших письменників початку XX століття. А наприкінці 20-х років Радянський уряд піддав жорсткій критиці всю творчість Винниченка і суворо заборонив його твори.

Зараз вони повертаються до нас, цікаві й актуальні, твори, без яких була б неповною картина розвитку української літератури початку XX століття.)

II. Романна проза письменника. (У романній прозі Винниченка літературознавці виділяють дві групи творів: соціально-психологічні романи (“Чесність з собою”, “Рівновага”, “Божки”, “Заповіт батька”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”), написані до еміграції у 20-ті роки, та науково-фантастичні, утопічні, пригодницько-авантюрні твори (“Сонячна машина”, “Поклади золота”, “Вічний імператив”, “Лепрозорій”), написані в еміграції.)

1.”Записки

Кирпатого Мефістофеля” – найдовершеніший соціально – психологічний роман. (Цікавим є роман В. Винниченка “Записки Кирпатого Мефістофеля”, Проблеми, яких торкається автор, належать до загальнолюдських, вони актуальні за будь-яких часів. Передусім це проблема добра і зла, яку можна віднести до розряду вічних, проблема сім’ї та шлюбу, кохання та перелюбу, свободи і суспільного обов’язку людини.)

2.Образ Мефістофеля у творі. (Дії роману відбуваються у Києві, розповідь ведеться від імені героя. Як і у “Фаусті” Гете, Мефістофель у романі уособлює нечисту силу. Він водночас руйнівник, спокусник, уособлення зла, символ могутності і непереможності. Роль Мефістофеля на себе приміряє успішний адвокат Яків Михайлюк, колишній революціонер. Його сильною стороною є вміння зрозуміти психологію співрозмовника, але він використовує це у власних цілях, щоб “моделювати” майбутнє. Але й він не встояв проти сили інстинкту і врешті-решт капітулював перед жінкою, чого ніколи не дозволив би собі справжній Мефістофель.)

3.Роман “Сонячна машина” – “візитна картка української літератури в Європі”. (Серед творів другої групи звертає на себе увагу роман “Сонячна; машина”. У ньому автор порушує суспільно-політичні, філософські, морально-етичні проблеми – такі, наприклад, як особистості і колективу, класової боротьби, соціальних груп “прекрасної будущини”, моралі і біологічних інстинктів. Новаторство письменника – в сюжеті, незвичайних поворотах людського характеру, думок і вчинків героїв. Цей твір В. Винниченко присвятив своїй сонячній Україні і назвав його “візитною карткою української літератури в Європі”.)

4.Головний герой роману. (Основні події роману відбуваються в Німеччині десь за 40-50 років після закінчення першої світової війни. Одним із головних героїв твору є гумовий фабрикант і президент Об’єднаного Банку Мертенс, якого автор зображує сатиричними засобами. Новоявлений король Німеччини Мертенс за свої гроші купив усе: уряд і парламент, банки і підприємства, поліцію і пресу, прагне купити ще й давній аристократичний герб разом із його власницею – родовитою принцесою Елізою. Мрія Мертенса – панувати над усім світом. Тодішня Німеччина постає в романі як залізобетонний дім божевільних, морально спустошених, хижо жорстоких і моторошно нещасних істот.)

5.Символіка образу Сонячної машини. (Могутній реальній політичній та економічній силі в романі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора – Сонячну машину, що символізує визволення від усіх економічних, соціальних, політичних форм утиску. Автор переконує читачів, що людство може врятувати не стільки Сонячна машина, скільки усвідомлення потреби суспільно обов’язкової й організованої праці, бажання побудувати життя на нових моральних засадах.)

III. Талант В. Винниченка бачити суспільні проблеми. (Твори письменника завжди вирізнялися актуальністю проблематики та об’єктивністю зображення. Це ще раз підтвердив і останній епічний твір письменника – роман “Слово за тобою, Сталіне!”, у якому радянський спосіб життя зображено як Архіпелаг ГУЛАГ. Написаний він на підставі документів і фактів, розповідає правдиво про часи сталінських репресій. Роман з’явився набагато раніше, ніж твори інших письменників подібної тематики, наприклад, такі, як “Архіпелаг ГУЛАГ”, “В колі першому” О. Солженіцина, “Діти Арбату” А. Рибакова та ін.)

Жанрово тематичне багатство драматичних творів В. Винниченна

I. Інтелектуальна драма в доробку письменника. (Перші п’єси В. Винниченка – “Дисгармонія”, “Щаблі життя”, “Великий Молох”, “Memento” – засвідчили, що він опановує жанр інтелектуальної драми.)

II. Основні ознаки інтелектуальної драми. (Для неї характерні виразні ознаки модерної мистецької мови: пильна увага до підсвідомих чинників людської поведінки, універсальна метафоричність головного образу, мозаїчність та відкритість композиції. Суттєвою ознакою інтелектуальної драми є художня філософічність, невимушене переростання побутово-окреслених сцен в інтелектуальні двобої, диспути. Так, у драмі “Щаблі життя” основним засобом піднесення драматичної дії до філософічної символіки є публіцистичні монологи головного персонажа – Мирона. Це він у розмові з господарем дому, де служить репетитором, вдається до мовної тиради, винесеної в заголовок твору.)

ІІІ. Експерименти В. Винниченка у жанрі драми. (П’єси 1909-1911 років засвідчили, що письменник продовжує експериментувати. Він досліджує причини популярності традиційної мелодрами. Наслідком стала п’єса “Чужі люди”. Головними героями є представники простолюду, мову яких автор пересипає суржиком, діалектизмами, лайливими словами. Це елегійна п’єса про кохання, яке не витримало випробування буденщиною. У творі присутні всі перипетії мелодрами: любов, зрада, ревнощі і люта помста.)

IV.”Базар” – інтелектуальна мелодрама. (У драматичному творі “Базар” органічно злились жанрові ознаки інтелектуальної драми та мелодрами, у ній відчутні й ознаки соціально-побутової драми. Головні герої твору – Маруся, дівчина героїчного складу характеру, та поміркований ватажок підпільної революційної організації “Цінність” Маркович. Протестуючи проти його поміркованості та проти фальші в людських стосунках, прагнучи утвердитися в своїх героїчних пориваннях, а також врятувати від можливої смерті свого коханого Трохима, якого хитрістю й обманом відсторонює від виконання небезпечного завдання, дівчина самовільно береться виконувати найнебезпечнішу частину конспіративної операції і гине під час вибуху, висаджуючи в повітря тюремну стіну.)

V. Мистецтво не може жити там, де немає тепла. (Це основна ідея інтелектуальної мелодрами на чотири дії “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”. У творі порушуються проблеми мистецтва і життя. Талановитий митець Каневич намагається утвердитися, створивши полотно, яке має засвідчити його талант. Сім’я бере безпосередню участь у творчому процесі: дружина Рита з малим Лесиком позує для полотна “Мадонна з немовлям”. Серед богемного гармидеру, суперечок про мистецтво й митців починає вже з першої дії звучати тривожна нота: Лесик захворів, вся праця Корнія під сумнівом. Та й Рита не виявляє щирого бажання перейнятися інтересами й почуттями чоловіка. Вона весь час намагається штрикнути чи ударити його якнайдошкульніше. Конфлікт між подружжям загострюється, набирає ще більш потворних рис. Автор показує нам боротьбу самолюбств, бажання кожного поставити себе, свою правоту над усе. У вирі цієї жорсткої й нищівної війни гине і дитина, і художній шедевр батька, і саме життя подружжя. Це п’єса про трагедію митця, що стоїть на межі між буденністю і справжнім великим мистецтвом, яке не може жити там, де немає тепла.)

VI. Сатиричні комедії та героїчні драми В. Винниченка. (1911-1917 роки в творчості В. Винниченка можна назвати періодом сатиричної комедії та героїчної драми. Розширюючи жанровіобрії драматургії, письменник вдається до використання засобів сатири. Його першою сатиричною комедією стала драма “Співочі товариства”. Героїчними драмами можна вважати “Дочку жандарма” та “Мохноноге”. На першому плані в них – конфлікт людини із собою.)

VII. Жанр трагедії у доробку письменника. (Звертався письменник і до жанру трагедії. Найцікавішим твором цього жанру є “Між двох сил” (1918 p.). Родинний конфлікт у сім’ї Микити Сліпченка, діти якого опинилися між табором “свідомих українців” (соціал-демократів) і російським більшовизмом, є моделлю соціально-національного конфлікту доби. Поштовхом до появи драми стали більшовицькі погроми, свідком яких був В. Винниченко і які спричинили його духовну кризу. Реальні історичні події та їх гостре емоційне сприйняття автором зумовили цілісність поетики твору і зробили його цікавим для глядача і читача.)

VIII. Драми В. Винниченка – це бунт, виклик самому життю. (Незважаючи на те що тематика драматичних творів письменника була цілком традиційною – дослідження людської особистості, морально-психологічне випробування внутрішніх сил людини в боротьбі за утвердження свого “я”, інтерпретація цих тем і морально-етичних проблем були новаторством в українській літературі початку XX століття. П’єси В. Винниченка руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п’єс хотіли незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути “чесними з собою”. Драми В. Винниченка – це бунт, виклик самому життю. Сміливістю тематики (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург часто, на думку критиків, виходив за межі дозволеного. Керуючись своїм відомим принципом “чесності з собою”, як і знаменитим висловом Шопенгауера: “Філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди”, автор піднімав завісу, проникав у найпотаємніші схови психології і проводив експерименти над людською душею.)