Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченко

Прикро, що майже 30 років Україна не читала добутки великого майстра, новатора української літератури В. Винниченко. Жорстокий час змусило талановитих художників залишити Україну, до останніх днів жити за кордоном. Але талант не може бути мовчазним. Працював, багато писав з надією, що пройде, настануть часи, коли його добутку продовжать своє життя на рідній землі, серед тих, для кого затворів і про кого розповідав у своїх романах, драматичних добутках, оповіданнях. Мала проза В. Винниченко – це понад сто оповідань. І в цьому жанрі він – новатор,

зумів майстерно з’єднати українські і європейські традиції

Зокрема, у багатьох оповіданнях, крім традиційних проблем, письменник вирішує проблему жінки як особистості. Якщо в добутках його попередників жінка була зображена приниженої, переляканої, позбавленої права на самоповагу, то в оповіданнях Винниченко бачимо зовсім новий погляд на жінку: жінка й мир, жінка й мораль, краса як міряло цінності особистості. Він примушує всіх по-новому подивитися на місце жінки в якісно обновленому суспільстві. Майстерність письменника очевидне, тому що вміє виділити в описі зовнішності те головне, що створює неповторну

красу й привабливість, “… на ту красу, що не б’є в очі, що на перший погляд ледь примітна, а тільки в неї вдивившись, можна впитися й очами, і серцем, всією своєю істотою. Це була краса, що виховується тільки на Україні…”.

Дівчини в оповіданнях Винниченко не монументальні, духовно не замкнуті й неприступні. У них зовнішня краса поєднується із природною щирістю, щиросердністю, і сама дівчина вражає своєю цілісністю, запалом, енергією. Як от в оповіданні “Зина”: “… ця дівчина щоранку влітала до мене в кімнату, нашвидку стискувала мою руку, бризкала в усі куточки сміхом і словами, вистачала мене за рукав і з такою пристрастю витягала на вулицю, начебто в тім будинку починалася пожежа”. Так і виникає перед нами Зина, незвичайна Зина, загадкова, і поводження в неї дивовижне, зовнішня краса казкова, натура лірична. А от перед нами інший тип жінки – Людмила з оповідання “Роботи!”: “… у будинок вступила якась висока, струнка, повна жіноча фігура, вся в чорному й чорному широкому капелюсі на голові. Вона із серйозним і поважним видом…мовчачи села на крамницю, мимоволі простягнула і йому свою, досить більшу, заховану в чорну рукавичку руку”. Перед нами професійна революціонерка

До природної вишуканості додається змушена таємничість, глибокий розум, усвідомлення власної цивільної позиції й готовності до самопожертви. Вона сприймається як самодостатня, повноправна особистість. І, зрештою, ще один тип жінки – це Гликерия з оповідання “Контрасти”. “Вона випила вже третю чарку густого, міцного лікеру й почуває себе надзвичайно приємно: так любо, так затишно сидіти, обпершись спиною на дерево, ліниво прислухатися до цих звуків, змішаним з балаканиною співучасників пікніка, з лопотання листя, із щебетання пташок…

По всьому тілу розлита така гарна, ніжна утома, у груди дзенькає якесь м’яке, тепле й добре почуття, не хочеться не рухатися, не говорити, – хочеться тільки щасливо, радісно посміхатися”.. Це – жінка-настрій. Майстер деталі показує, що нове життя змінило побут жінки, вона має можливість саме так виявити свою ніжність, романтизм, розкутість

В. Винниченко цікавить загадка жіночої душі, психологія настроїв, почуттів. Він створив образ жінки, що бачив сам, і дуже йому хотілося, щоб і інші бачили жінку саме такий, тому що в ній зовнішня краса поєднується з духовною шляхетністю


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченко

Categories: Нові твори

Links