ПЛАНИ – М. ВОРОНИЙ, ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ

М. ВОРОНИЙ, ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

ПЛАНИ

Життя і творчість Олександра Олеся

І. Король української поезії. (Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба, за сорок років літературної діяльності створив 11 збірок віршів, понад 20 драм, чимало сатиричних творів, оповідань та фейлетонів. А ще Олександр Олесь – основоположник романсової лірики. Понад 80 відомих композиторів поклали його вірші на музику, написавши понад двісті музичних творів різних жанрів.)

II. Основні віхи

життя поета.

1.Дитинство майбутнього поета. (Олександр Олесь народився на Сумщині. Тут, серед красивої природи, працьовитих і співучих жителів краю, минало його дитинство. Мати була першим його вчителем, навчила читати, привила любов до поезії, до народної пісні. Коли хлопцеві виповнилося одинадцять, загинув його батько. На руках у матері залишилося троє дітей. Дуже любив Сашко бувати у дідуся Василя, діда по матері. Він виховував в онука людяність, щирість, справедливість. Також знав безліч казок та легенд про козацькі часи, які хлопець дуже любив.)

2.Перші поетичні спроби. (У 1893 році Олександр Олесь вступив

до хліборобської школи у містечку Дергачі неподалік від Харкова. Він мріяв про навчання в гімназії, але через брак коштів не зміг втілити її в життя. На період навчання в Дергачах припадають перші поетичні спроби Олеся, які він друкував у рукописних журналах “Комета” (випускав разом із майбутнім російським письменником К. Треньовим) та “Первоцвіт”. Ці твори ще недосконалі за формою, але щирі і безпосередні, в більшості з них молодий поет роздумує про свій шлях у житті та літературі.)

3.Тонкий лірик змушений працювати на скотобойні. (1903 року Олександр Олесь став студентом Харківського ветеринарного інституту. Робота ветеринарного лікаря на Дарницькій скотобойні не викликала поетичного натхнення, але забезпечувала засобами для існування. Навчаючись у Харкові, Олександр Олесь відвідував дім Алчевських, де познайомився з В. Мовою (Лиманським), О. Потебнею, М. Косачем, Г. Хоткевичем. Сюди приїжджали цікаві гості, наприклад М. Вороний, тут можна було приємно поспілкуватися, послухати розмови, насолодитися грою і співом професійних майстрів.)

4.Олександр Олесь відчув себе сином свого народу. (Влітку 1903 року Олександр Олесь приїхав до Полтави на відкриття пам’ятника зачинателю нової української літератури Івану Петровичу Котляревському. Тут мав змогу познайомитися з багатьма відомими письменниками: Панасом Мирним, Лесею Українкою, Володимиром Короленком, Михайлом Старицьким, Іваном Карпенком-Карим, Василем Стефаником. Слухаючи виступи демократично настроєних представників української інтелігенції, Олександр Олесь, як ніколи, відчув себе сином свого народу. Він підтримував його боротьбу за соціальне і національне визволення. Молодий митець зрозумів, що він має говорити. До цього спонукало й життя – був переддень революції 1905-1907 років.)

5.Збірка “З журбою радість обнялась…” – ліричний документ епохи. (Перша збірка Олеся “З журбою радість обнялась” вийшла 1907 року в Петербурзі. Вона відзначалася життєрадісним та життєствердним звучанням особистої й громадянської лірики. Провідною думкою збірки було утвердження необхідності жити попри всі негаразди. Автор закликав цінувати кожну хвилину життя, адже вона неповторна:

Лови летючу мить життя,

Чаруйсь, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

У кращих творах збірки відтворено перебіг подій революції 1905-1907 років, виражено щире захоплення ними. Автор вбачав у цих подіях можливість для пригноблених царизмом народів розпочати нове життя.)

6.За межами Батьківщини. Чехословаччина. Прага. (Письменник не сприйняв революції 1917 року, її жорстокості. Не виправдалися його сподівання на здобуття народом довгоочікуваної волі. Тому у лютому 1919 р. поет емігрує, покидає рідний край.

У Відні Олександр Олесь видає свої книги, надсилає їх до Канади, Бразилії. Тут обіймає посаду редактора в сатиричному журналі “Сміх”, тут побачила світ його нова книга під назвою “Чужина” (1920 p.). У ній домінують мотиви ностальгії, туги. 1921 року у Відні поет друкує збірку сатиричних поезій “Перезва” під псевдонімом В. Валентін.

25 років прожив Олександр Олесь за межами України, та ні на мить не забував про неї. Ностальгія за Батьківщиною підточувала бажання працювати, талант згасав, втрачалося здоров’я. Останні роки поет жив у самоті, в бідноті, замучений тяжкою хворобою печінки. У нього навіть не було коштів на лікування. У червні 1944 р. фашисти закатували в концтаборі Заксенхаузен його сина Олега Ольжича. Звістка про це підкосила Олеся. 22 липня 1944 року він помер. Друзі поховали поета на празькому цвинтарі Ольшани.)

III. Оцінка творчості Олександра Олеся. (Високо оцінили творчість письменника Іван Франко, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський. Своїм учителем називав його Павло Тичина. Письменник своєю творчістю сприяв розширенню тематичного, стильового, а головне – настроєвого діапазону української лірики.)

Питання про роль поета і призначення поезії у вірші-посланні М. Вороного “Іванові Франкові”

I. Історія написання твору. (У 1903 році М. Вороний готував до друку альманах “З-над хмар і долин”, написав вступну статтю до нього про завдання видання. Але цензура не тільки заборонила її, але й вилучила геть, не повернувши авторові. М. Вороний не хотів друкувати альманах без вступу. Гостро постало питання: “Що робити?”. У цей час Микола Кіндратович отримав “посланіє” од І. Франка. І рішення прийшло – Вороний замість вступної статті помістив вірш-відповідь І. Франкові”.)

II.”Моя девіза – йти за віком”.

1.Епіграф до поезії. (До своєї поезії М. Вороний добирає епіграф із Ш. Бодлера: “Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність”. Ним автор окреслює коло питань, на які намагатиметься дати відповідь. М. Вороний вказує, що він шукає відповіді на питання, чи має поезія бути зброєю в руках митця, чи призначення мистецтва – відтворювати тільки прекрасне”.)

2.Декларація принципів власної поетичної творчості Вороного. (Вороний у вірші “Іванові Франкові” у художній формі задекларував такі принципи власної поетичної творчості, як інтуїтивне, позараціональне осягнення краси, вільний політ фантазії, розкуте вираження душевних переживань. Для митця визначальними є ідеї виходу поезії на новий етап естетичного розвитку і утвердження цілісної особистості поета-громадянина: “Моя девіза – йти за віком / І бути цілим чоловіком!”)

3.Образ ліричного героя у творі. (Ліричний герой – людина небайдужа. Він активно вивчає життя в усіх його проявах, з радощами й печалями, болями й надіями. Це поет-борець, воїн, який стверджує, що, коли вирішується доля Батьківщини, до бою повинні стати всі без винятку.)

4.Вороний – натура роздвоєна. (Ствердивши епіграфом, що завдання поезії – оспівувати красу, поет уже в перших строфах заперечує і французькому поетові, і собі, зазначивши, що він не байдужий до “життя з його скаженим шалом, / 3 погонею за ідеалом, / 3 його стражданням і болінням”. Саме з цих рядків можемо дійти висновку про суперечливість світогляду Вороного, його двоїстість. Як переконаний поет, життя – це боротьба велетня-гнобителя та генія-визволителя – двох антагоністичних сил. Місце поета – на боці генія, його завдання – боротися самому і закликати до боротьби “всіх тих, що мляві чи недужі, / Чи під укриттям сплять байдужі”. Але постійна участь у жорстокій битві може призвести до озлоблення серця, очерствіння душі, яка прагне волі та “ширшого простору”, високих ідеалів. Тому щоб цього не сталося, поезія й повинна оспівувати красу.)

III. У чому полягає роль поезії? (Письменник доходить висновку, що митець не має права не реагувати на прояви суспільного життя, не боротися за щасливе майбутнє. Але водночас душа прагне естетичної насолоди, пізнання “надземного”, тому й цю потребу митець має задовольнити.)