ПЛАНИ – I. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА

НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

I. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

ПЛАНИ

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат

(І. Котляревський)

I.”Енеїда” І. Котляревського – оригінальний твір українського письменства. (Енеїда” І. Котляревського – травестійно-бурлескний твір. Але, використавши сюжет поеми римського поета Вергілія, письменник у своєму творі правдиво відобразив картини української дійсності XVIII – початку XIX століття, дав яскраву

характеристику панівним класам. Поет правдиво змалював тяжку долю простого люду, звеличив його патріотичні подвиги у боротьбі з ворогами за свободу і незалежність батьківщини. З теплотою він говорить у поемі про Сагайдачного, про Січ, про доблесні “поліси козацькі”.)

II. Прославлення І. Котляревським патріотизму народу.

1.Історичні умови, під впливом яких були написані останні частини поеми. (“Енеїда”, а особливо її останні частини, пройнята гарячим почуттям відданості вітчизні: “Любов к отчизні де героїть, / Там сила вража не устоїть, / Там грудь сильніша од гармат”, – зворушливо говорить

поет. І це не дивно, адже останні частини поеми, п’ята і шоста, були написані під впливом подій Вітчизняної війни 1812 року.

І. Котляревський, який у роки війни сформував на Полтавщині козачий полк, захоплювався патріотизмом народу, його військовою доблестю, тому в останніх частинах поеми, і зокрема в п’ятій, з найбільшою силою звучить мотив любові до рідної землі.)

2.Низ та Евріал – хоробрі воїни, вірні військовому обов’язку, своїй батьківщині. (З усієї троянської ватаги, в якій ми пізнаємо запорозьких козаків, І. Котляревський виділяє двох рядових воїнів – Низа та Евріала. Ці відважні юнаки зробили вилазку у табір рутульців і знищили багато ворогів. Та, повертаючись назад, натрапили на загін латинців і загинули у нерівному бою. Автор із симпатією ставиться до цих юних героїв. Низ та Евріал ще зовсім молоді, але серця у них хоробрі. До останніх хвилин свого життя вони були віддані своїй батьківщині, військовій присязі, яку дали своєму народові. Знаючи, що можуть навіть загинути, юнаки все ж не відмовляються від свого наміру пробратися у ворожий стан. Ніщо не зупиняє їх: ні те. Що на Евріала чекає вдома старенька мати, ні те, що вони самі тільки починають жити.)

3.Переважання громадських інтересів Низа та Евріала над особистими. (На першому плані у Низа та Евріала – громадянський обов’язок. Коли Низ нагадує Евріалові, що на нього чекає старенька, немічна матуся, той відповідає:

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять.

Так мислити може тільки справжній патріот, який любить свою рідну землю над усе і готовий заради неї на самопожертву.)

4.Низ та Евріал – щирі друзі, вірні один одному до смерті. (Не може не захоплювати нас вірність юнаків у дружбі. Евріал не хоче відпускати товариша одного у ворожий табір, заявляючи:

Від тебе не відстану зроду,

З тобою рад в огонь і в воду,

На сто смертей піду з тобой!

І Низ віддячує йому такою самою вірністю. Повертаючись назад після вдалої воєнної операції, юнаки натрапили на ворогів. Низ устиг заховатися, а Евріала взяли в полон. Побачивши мертвого товариша, над тілом якого глумилися чужинці, Низ вихопив меча й убив ватажка латинців Волсента, хоча й знав, що йде на вірну смерть (а міг би залишитися живим!):

Як іскра, порох запаливши,

Сама з ним вкупі пропада,

Так Низ, Волсентія убивши,

І сам лишився живота.

Так загинули хоробрі Низ та Евріал, палкі патріоти, мужні й безстрашні воїни, вірні побратими.)

III. Подвиг Низа та Евріала – яскравий зразок служіння народові. (Подвиг Низа та Евріала – яскравий зразок служіння народові, його інтересам, приклад справжнього патріотизму. Ці образи сприяють вихованню у нас, підростаючого покоління, почуття відповідальності за долю Батьківщини, почуття обов’язку перед народом, відваги та вірності в дружбі.)

Роль пісні у п’єсі І. Котляревського “Наталка Полтавка”

I. П’єса “Наталка Полтавка” – це перший драматичний твір нової української літератури. (Вже з перших вистав п’єса “Наталка Полтавка” стала надзвичайно популярною. З того часу починається сценічне життя безсмертної “української опери на дві дії”, як назвав її сам автор. За влучним висловом видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого, п’єсу “Наталка Полтавка “можна вважати “праматір’ю українського народного театру”. Написана майже двісті років тому, вона не втратила своєї принади, її з великим задоволенням дивиться і сучасний глядач.)

II. Персонажі п’єси та їхні музичні партії.

1.”Наталка Полтавка”, за визначенням автора, – “малоросійська опер” (Сам письменник визначив жанр свого твору як “опера”, тому що використав у п’єсі багато пісень – аж двадцять дві. Відомий український композитор М. В. Лисенко любив повторювати, що “кожна людина має свою пісню”. І Котляревський при написанні “Наталки Полтавки”, безперечно користувався саме цим принципом.

Кожна з пісень, яка звучить у драмі, не лише творить певний настрій передає стан душі героїв, а й розкриває їхні характери. Герої піснями розказують про своє життя, думки, моральні принципи. Тому пісні такі важливі і для сюжету, і для композиції твору.)

2.Пісенна характеристика Наталки. (Наталка у п’єсі виконує пісні “Ой мати, мати! Серце не вважає”, “Віють вітри, віють буйні”, “Ой я дівчина Полтавка”, “Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?”, “Підеш, Петре, до тієї та інші. Через пісні героїня розкриває перед глядачами свою вдачу, вроду, долю, вони допомагають відтворити індивідуальні риси її характеру, увиразнюють їх. Пісні Наталки – глибоко ліричні, щирі, як її душа.

Пісня “Віють вітри, віють буйні” містить деякі факти із життя героїні передає її думки і почуття, переживання і надії. Також ця пісенна партія Наталки готує глядача до сприйняття наступних подій п’єси:

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.

Помітно, що співає Наталка в ту мить, коли їй психологічно особливо нелегко, тому більшість її пісень емоційно наснажені. Ось Наталка виконує пісню “Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?” У ній передано душевний біль дівчини, яка дала згоду на шлюб із нелюбом. Ця пісня – продовження монологу героїні, у якому вона говорить про своє безталання, у ній вчувається занепокоєння подальшою своєю долею. Наталка ніби запитує: “Що ж зі мною буде”, “У кого шукати захисту?”, “Невже мені не судилося і крихітки щастя?”

Котляревському вдалося серед безлічі народних ліричних пісень відшукати саме ту, за допомогою якої героїня передає свій розпач і гope:

Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?

Чого ж і я смутна тепер, чи не мати била?

Ліричним автопортретом є пісня “Ой я дівчина Полтавка”. З неї ми дізнаємося про основні риси характеру Наталки: працьовитість, чесність, розум і добре серце, вірність у коханні.

Ой я дівчина полтавка,

А зовуть мене Наталка.

Дівка проста, некрасива,

З добрим серцем, неспесива.

Слід також зазначити, що завдяки виконуваним пісням Наталка постає перед нами як глибоко національний характер, бо її пісенні партії передають особливості внутрішнього світу саме української дівчини, яка понад усе цінує почуття любові та власної гідності.)

3.Почуттєвий світ Петра. (Пісні, які виконує Петро, дають нам підставу стверджувати, що провідними рисами його характеру є вірність у коханні, покірність долі, певна пасивність у боротьбі за своє щастя, сентиментальність:

Ой, як я прийду,

Тебе не застану,

Згорну я рученьки,

Згорну я білії

Та й нежив стану.

Герой почувається самотнім, невпевненим у тому, що йому судилося щастя:

А я марно часи трачу,

Один в світі – тільки плачу.

Але все ж таки крізь слова пісні перед нами вимальовується натура лірична, добра аж до самопожертви, чутлива. Стає зрозумілим, чому саме Петро став обранцем Наталки.)

Пісні возного – втілення його життєвої філософії. (В уста інших героїв п’єси І. Котляревський вклав або народні ліричні пісні, або пісні, створені ним особисто і стилізовані в дусі народних, а от пісні возного в основному жартівливі чи сатирично-гумористичні і позбавлені елементів народнопісенної стильової манери.

Якщо пісенні партії Наталки та Петра ліричні та душевні, викликані нелегкими обставинами життя, то пісні возного – швидше втілення його життєвої філософії. Особливо виразно “життєве кредо” персонажа виявляється у пісні “Всякому городу нрав і права”.

Всякий, хто вище, то нижчого гне,

Дужий безсильного давить і жме;

Бідний багатого – певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить;

Хто не лукавить, то ззаду сидить,

Всякому рот дере ложка суха, –

Хто ж є на світі, щоб був без гріха?

Як бачимо, чиновник проголошує природність хабарництва та брехні Такі явища були звичними в чиновницькому середовищі.

Використання канцеляризмів, старослов’янізмів, казенно-судової лексики слугує засобом індивідуалізації возного. До того ж такі мовні звороти він використовує не тільки в робочий час, вони стали його внутрішньою суттю. Навіть пісні возного не обходяться без них:

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час!

Пісню “От юних літ не знал я любові” возний виконує, бажаючи передати всю силу свого кохання до Наталки. Він, напевно, дійсно покохай щиро, але невдало дібрані засоби освідчення викликають тільки сміх.)

III. Пісня – невід’ємна частина духовного життя українського народу. (Народну пісню як складову драматичного твору використовували ще до І. Котляревського. Але тільки в “Наталці Полтавці” пісня, на думку С. Задорожної, стала “суттю твору, формою його існування. Це той класичний зразок, коли художня форма є матеріальною реалізацією змісту”. Відтворюючи побут простого люду, автор показує і особливості його національного характеру, а пісенність, як відомо, і є основою духовного життя українського народу.)