ПЛАНИ – ГР. ТЮТЮННИК, В. ШЕВЧУК

ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

ГР. ТЮТЮННИК, В. ШЕВЧУК

ПЛАНИ

Морально-етичні проблеми в новелістиці Григора Тютюнника

І. Гр. Тютюнник – видатний український новеліст другої половини XX століття. (Заслуга письменника в тому, шо завдяки його творчості розвиток української новели зазнав нового піднесення, художньої досконалості. Уже перша збірка митця засвідчила: він у своїх творах зосереджує увагу на філософському осмисленні буття, заглиблюється в морально-етичні проблеми суспільства, правдиво відтворює протистояння добра

й зла, не боїться викривати негативні явища. До якої б теми не звертався Гр. Тютюнник, головне для нього – показати свою любов до людини, передати свій біль за скалічені долі. А ще автор намагається зрозуміти: що стоїть на перешкоді людському щастю?)

II. Герої творів письменника – індивідуально неповторні особистості. (Герої новел Гр. Тютюнника – на перший погляд звичайні люди, але при ближчому знайомстві з ними виявляється, що це індивідуально неповторні особистості зі своїм внутрішнім світом, який розкривається через вчинки персонажа, його думки, стосунки з оточуючими. Улюблені герої письменника

– люди, що просто живуть життям високодуховним і не піддаються оманливим “ідеалам”.)

III. Проблема сенсу життя людини в новелах Гр. Тютюнника. (У багатьох творах письменник торкається проблеми сенсу життя людини. Наприклад, головний герой оповідання “Деревій” Данило Коряк відповідає на одвічні питання: “Для чого живе людина?”, “Як вона повинна будувати стосунки з навколишнім світом?” – своїм добросовісним ставленням до праці, турботою про рослини й тварин, доброзичливими стосунками з людьми. Чоловік цей непоказний і непримітний тільки на перший погляд. Але з розвитком сюжету ми спостерігаємо, яка багата душа у цієї людини: він працьовитий, мудрий, щирий, спостережливий, турботливий. Найщасливіші дні для персонажа, коли він може йти сторожувати в розсадник, де серед дерев, трав і різноманітної живності почувається, як у раю. А у сторожці попід стелею Данило розтикує деревій, щоб “зміцнити вологий весняний дух у своїй загородці”. Деревій стає символом злиття людини й природи.)

IV. Тема кохання у творчості письменника. (У доробку Гр. Тютюнника небагато творів названої тематики. Але коли письменник говорить про любов, то робить це обережно, бо розуміє, наскільки це особисте і делікатне питання. Так, в оповіданні “Зав’язь” ідеться про зародження почуття першого кохання, яке припадає на період цвітіння саду. У творі “Три зозулі з поклоном”, одній з найліричніших новел, письменник розповідає звичайну життєву історію, яку в народі називають “любовним трикутником”. Але кожен із персонажів, який стає учасником цієї ситуації, зумів зберегти людяність, виявити свої кращі моральні якості.)

V. Засудження відступництва від народних традицій. (Особливо боляче письменникові було спостерігати за тим, як поступово молоде покоління відходить від батьківських традицій, забуває ті морально-етичні норми, які споконвіку культивувалися в українських сім’ях. В оповіданні “Син приїхав” Г. Тютюнник розповідає історію Павла Дзякуна, молодого вихідця із села, що половину свого життя він чекав на можливість придбати квартиру й купити машину. Він навіть у гості до батьків не їздив, щоб не витрачати грошей на дорогу та на подарунки рідні. Змінює місто й Катрю, героїню оповідання “Оддавали Катрю”, яка виходить заміж “на Донбас”, у міську сім’ю, і ніби соромиться свого селянського походження. Вона відмовляється грати весілля “по-старому”. Автор показує, як зверхньо та зневажливо ставляться до селян приїжджі. Також письменник переконаний, що процес Міграції населення нівелює душі людей, вони стають дрібнішими, а люди байдужими. За такої ситуації народ втрачає опору, йому ні на що спиратися у своєму відродженні. Та чи й можливе воно за таких умов?)

VI. Григір Тютюнник – талановитий український новеліст XX століття. (Як справжній представник жанру новели Григір Тютюнник зумів зазирнути глибоко в душу людини, розкрити її в найтонших психологічних нюансах, повнокровно відтворити характери своїх сучасників. Письменник спирається на вічні цінності, які здатні наповнити світлом найтемніші закутки людських душ. А от як ми, читачі, сприймаємо персонажів творів, як оцінюємо їх, чого можемо в них повчитися… Це вже, звичайно, залежить від кожного із нас.)

Знакові події та факти життя у біографії В. Шевчука

I. Вплив сім’ї на формування особистості майбутнього письменника. (На формування творчої особистості майбутнього письменника вплинула, звичайно, сім’я. У спогадах про дитинство він згадує батька, шевця, який любив під час роботи слухати українську класику, яку читала йому мати. Це були, в першу чергу, твори І. Нечуя-Левицького та П. Мирного. Саме цей факт, як зазначав сам письменник, пробудив його інтерес до української літератури. Не останню роль у формуванні майбутнього письменника відіграє мати, яка понад усе хотіла, щоб сини здобули освіту, розмовляла правильною українською мовою та любила класику.)

II. Захоплення творами Г. Сковороди. (Навчаючись у технічному училищі, В. Шевчук захопився творчістю Сковороди. Йому захотілося більше дізнатися про видатного філософа, тому юнак ознайомився із працею Д. Багалія “Григорій Сковорода”, з літературно-критичними статтями І. Франка. Все життя В. Шевчук вважає Сковороду своїм “учителем життя”.)

III. Дебют. (Учителем і підтримкою в житті письменника був і відомий перекладач Б. Тен, який підтримав юний талант. За його сприяння відбувся й дебют В. Шевчука в 1961 році, коли в альманасі “Вінок Кобзареві” була надрукована його новела “Настунька”.)

IV. Освіта та самоосвіта. (Не менш важливим для формування Шевчука як самобутнього письменника було його ставлення до навчання на історико-філософському факультеті Київського університету. Як зізнавався письменник, знання він здобував в основному шляхом самоосвіти, а до навчання ставився формально. “Відкриття” Винниченка, Плужника, Грушевського, Кнута Гамсуна зробив самостійно. Ретельно вивчав історію та філософію. Це студентське “недбальство”, можливо, допомогло йому уникнути впливу догм соцреалізму.)

V. Загартовували митця життєві обставини. (Напевно, самобутність творчості письменника визначалася не обставинами, які сприяли цьому, а обставинами, які загартовували характер митця і прагнення зберегти внутрішню свободу. Це й негативні відгуки про його публікації у “Літературній Україні” та “Вітчизні”, одержане ним тавро неблагонадійного, завдяки якому він опинився у лавах Радянської армії, і участь у протесті проти утисків з боку влади у Києві 4 вересня 1965 року, обшуки у його помешканні, тимчасове безробіття, “злива негативних рецензій” після появи першої книжки оповідань “Серед тижня”, і, нарешті, вихід фатальної для письменника книжки “Вечір святої осені”, після чого від нього відвернулися друзі, а він надовго був вилучений з літератури. Після цього у письменника залишилася лише щоденна праця “без вихідних та відпусток”, і “моменти високого духовного ояснення”, які допомагали йому жити.)

VI. Позитивні сторони усамітнення. (Усамітнення письменника та вимушена ізоляція мали й свої позитивні наслідки: у Шевчука була можливість йти своїм шляхом, писати не на злобу дня, а про те, що дійсно цікавило, хвилювало. Це дослідження та переклади давньоукраїнської літератури, результатом яких стали антології “Аполлонова лютня. Київські поети XVII-XVIII ст.”, “Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні XVI – поч. XIX ст.”, Антологія української поезії. Том І. Поезія XI-XVIII ст., “Сад пісень” Г. Сковороди”, двотомне видання його творів, “Твори Івана Вишенського”, “Літопис Самійла Величка” та ін. До цього періоду належать літературознавчі есе “Дорога в тисячу років”, “Мисленне дерево”.)