Пісня про Гайавату (1855) – Генрі ЛОНГФЕЛЛО 1807-1882
ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ
Генрі ЛОНГФЕЛЛО 1807-1882
Пісня про Гайавату (1855)
Історія створення
Генрі Лонгфелло глибоко вивчав історичні праці про життя та культуру індіанців. Цей інтерес він зберігав протягом усього життя. Письменник зустрічався з представниками різних індіанських племен. 1849 р. він познайомився з вождем племені оджибвеїв. Легенди, які почув Г. Лонгфелло від індіанського вождя, були згодом використані в “Пісні про Гайавату”. Митець уважав, що звернення до витоків збагатить американську літературу, сприятиме формуванню
1 Індіанці чи корінні американці – люди, які першими переселилися на територію Північної Америки до її відкриття та освоєння європейцями.
Крім індіанських джерел, митець спирався на літературні традиції Європи. Він захоплювався збірками ісландського (“Едда”) і фінського (“Калевала”) фольклору, використовував також античну міфологію (в образі Гайавати можна знайти риси Орфея, Геркулеса, Прометея та ін.), слов’янський фольклор (герої “Пісні про Гайавату” дещо нагадують богатирів із російських билин і казок), європейські
Отже, національні джерела та творче засвоєння літературних традицій дали змогу Г. Лонгфелло створити оригінальний твір, який він назвав “поемою великої вірив Америку”.
За основу “Пісні про Гайавату” (англ. “The Song of Hiawatha”) Г. Лонгфелло взяв історичний факт – створення Ліги п’яти ірокезьких племен (приблизно 1570 p.), до якої ввійшли різні індіанські племена.
Спочатку Ліга була військовим союзом, але пізніше стала формою колективного правління. Її створення поклало край чварам і внутрішньому розбрату серед племен. Індіанці стати разом вирішувати свої проблеми, спільно діяти проти зовнішніх ворогів.
На думку американських істориків, реальний Гайавата теж брав активну участь в організації Ліги. Його образ. оповитий серпанком легенд, та інші образи, що стали міфічними для індіанців, митець увів у поему.
Автор переніс дію твору в XVII ст., коли на Американському континенті з’явилися європейці, тобто почала формуватися нова держава. Письменник свідомо відступив від реальних фактів із метою поетизації образу Америки й утвердження тих моральних і суспільних ідеалів, якими, на його думку, мають керуватись американці в розбудові демократичної держави.
У “Пісні про Гайавату” відтворено давні уявлення північноамериканських індіанців. Для них світ населений духами, героями., давніми божествами. Природа та її сили мають магічний характер. Людина залежить від багатьох надприродних і божественних сил, однак вона знаходить своє місце в складному й розмаїтому світі, здатна перемагати лихі сили.
Поема починається з розповіді про утворення Ліги племен. Це не просто поетизація історичного факту, а зображення процесу творення нового світу на засадах миру та взаєморозуміння.
Перша пісня
Люлька Згоди
На верхів’ї Скель Червоних,
Скель Великого Нагір’я.
Там стояв Життя Владика,
Гітчі-Маніто могутній.
І з верхів’я Скель Червоних
Він до себе звав народи,
Звідусіль людей скликав він.
Від слідів його неслася
І тремтіла в сяйві ранку
Річка, падаючи з кручі
І займаючись мітлою.
І провів перстом Владика
Путь лучкову по долині
І сказав, провівши, річці:
“Ось тобі навік дорога”.
Від червоного бескета
Одломив рукою камінь
І зліпив із нього люльку,
І оздобив візерунком.
А над річкою він вирвав
Очеретяну стеблину
І цибух зробив для люльки.
І червоною корою
Із лози набив він люльку
І дихнув на ліс зелений.
І від подиху у лісі
Загойдались раптом віти
І, зустрівшись, зайнялися.
І на горах на високих
Запалив їм Люльку Згоди
Гітчі-Маніто могутній
На ознаку, що на раду
Всі народи він скликає.
Вився дим поволі, тихо
В сяйві сонячного ранку:
Спочатку – мов темна смужка,
Потім – наче синя пара.
Закруглявся у повітрі,
Як зимою ліс верхів’ям,
Сніжно-білими клубками
Плив все вгору, вище й вище
І торкнувся, врешті, неба,
І розлився, розкотився
В сизих хвилях над землею.
Із долини Тавазента.
Із долини Вайомінга,
Із лісної Тоскалузи,
Від Скелястих Гір далеких,
Від озер Країни Снігу, –
Звідусіль усі народи
Дим угледіли на небі,
Дим, що йшов із Люльки Згоди.
I пророки всіх народів
Їм сказали: “То Поквана!
Цим далеким синім димом,
Що лозою в небі в’ється.
Що, рукою наче, кличе,
Гітчі-Маніто могутній
Зве до себе на пораду
Всіх людей, усі народи”.
По річках, лугах збігались
І збиралися народи:
Йшли Чоктоси і Команчі,
Йшли Гурони і Мендени,
Делавери і Могбки,
Йшли Шошони і Омоги.
Пбни йшли і Чорноногії,
Оджибвеї і Дакоти
До Великого Нагір’я
Перед світлі Божі очі.
В зброї всі, в яскравих фарбах,
Як дерева в час осінній.
Наче небо на світанні.
Всі зійшлись вони в долині
З ворожнечею у душах.
В їх очах – смертельний виклик,
В їх серцях – звіряча лютість,
Вікове бажання помсти –
Заповіт страшний від предків.
Але тихо і ласкаво
Подивився Милосердний,
Гітчі-Маніто могутній.
Наче батько, подивився
На дитячу ворожнечу,
І простяг над ними руку,
Тінь руки простяг над ними,
Щоб серця їх заспокоїть.
Втихомирити їх душі.
І ясний величний голос,
Як потік, що з гір несеться.
Як потік, що пада в прірву,
Пролунав до всіх народів:
“Діти! Слухайте уважно
Мудре слово і пораду,
Що вам скаже, нерозумним,
Той, хто дав життя всім людям.
Дав я землю вам для ловів.
Дав вам води для рибальства,
Дав ведмедя і бізона.
Дав вам оленя і сарну,
Дав бобра вам і казарку,
Напустив я риби в ріки,
На болота – диких птахів.
Що ж примушує вас нищить,
Убивать один другого?
Я стомивсь від ваших сварок,
Від незгод і суперечок,
Від кривавих війн народів.
Молитов про помсту люту…
Ваша сила тільки в згоді,
А безсилля – в ворожнечі!
Помиріться ж, мої діти,
Будьте друзями, братами!
І Пророк на землю прийде,
І покаже вам дорогу
До покути, до спасіння.
І ви мусите коритись
Всім його порадам мудрим.
І на зораному полі
Ралом праці і любові
Зійдуть квіти долі-щастя.
Діти! Слухайте Пророка.
Бо потонете у крові.
Бо пов’янете, як листя.
Окуніться ж ви джерело,
Що сріблиться перед вами,
Змийте фарби, фарби бою,
Змийте з тіла плями крові,
Закопайте свою зброю,
Люльки висічіть з каміння,
Очерету наламайте
Цибухи зробіть із нього
І, оздобивши їх пір’ям,
Запаліть собі на згоду
І живіть віки братами!”
Так сказав Життя Владика.
І покидали на землю
Вояки ганебну зброю,
Поскидали всі убрання
Із оленячої шкури
І до берега побігли
Змити фарби – плями бою:
Від слідів Творця лилася
Річка хвилею ясною,
Обливала кров на тілі
І, обмивши, червоніла,
І, спускаючись все нижче,
З кров’ю змішана, зникала.
Змивши фарой, плями бою,
Вояки на берег вийшли
І у землю закопали
Свої палиці і зброю.
І дітей своїх Владика,
Гітчі-Маніто могутній,
Стрів усмішкою ясною.
Із червоного каміння
Всі зробили мовчки люльки,
Очерету наламали
Цибухи зробили з нього.
І оздобили їх пір’ям,
І іти додому стали
В ту хвилину, як завіса
Темних хмар заколихалась
І у дверях світлих неба
Гітчі-Маніто сховався,
Оповитий білим димом,
Білим димом Люльки Згоди.
(Переклад Олександра Олеся)
Робота з текстом
1. Стисло перекажіть текст першої пісні поеми. Визначте частини сюжету, назвіть їх.
2. Для чого скликає Гітчі-Маніто індіанців?
3. Які племена згадуються у творі?
4. Опишіть індіанців, які прибули на заклик великого Гітчі-Маніто.
5. Як називає Гітчі-Маніто індіанців? Поясніть це звертання.
6. Наведіть аргументи, якими Гітчі-Маніто переконує індіанців жити в мирі.
7. Чи змінилися індіанці після промови Гітчі-Маніто? Доведіть свою думку прикладами з тексту.
8. Яку ідею втілено в образі Люльки Згоди?
Краса слова
В індіанській міфології ім’я Гігчі-Маніто (англ. Gitche Manito) означає “Великий Дух”. “Владика Життя”. Індіанці вірили в те, що Він створив світ і править ним. Гітчі-Маніто – це Творець, Батько всіх народів, уособлення добра та мудрості для північноамериканських індіанців. Він пропонує індіанцям жити в злагоді між собою, стати друзями й братами. Ця думка цілком відповідала не тільки прагненням північноамериканських індіанців, а й християнським заповідям, що утверджував Г. Лонгфелло в “Пісні про Гайавату”. Індіанці як “діти” одного Великого Духа, Владики Життя, є братами, а брат не може підняти руку на брата, бо це найбільше зло. Ідея братерства поширюється на весь світ: усім людям треба стати братами й припинити війни та ворожнечу.
Особливого значення в цій частині набуває образ Люльки Згоди (англ. the Peace-Pipe). Люлька – традиційний атрибут побуту північноамериканських індіанців. З люлькою вони ніколи не розлучалися, з нею йшли на переговори, її берегли й передавали в спадок. Поет підкреслює міфічне значення Люльки Згоди – її зробив і запалив сам Гітчі-Маніто, подавши людям відповідний знак. Люлька – це втілення ідеї єднання та взаєморозуміння для всіх народів.
Творче завдання
Створіть малюнки до першої частини твору “Пісня про Гайавату”. Розкажіть про епізоди, зображені на них.
On the Mountains of the Prairie,
On the great Red Pipe-stone Quarry,
Gitche Manito, the mighty,
He the Master of Life, descending.
On the red crags of the quarry
Stood erect, and called the nations.
Called the tribes of men together.
Виразно прочитайте початок твору англійською мовою. Зверніть увагу на те, що вже в другому рядку згадується слово люлька (англ. pipe) – the great Red Pipe-stone Quarry (дослівно українською – “величний камінь Червоної Люльки з каменоломні”).
Камінь Червоної Люльки – це історична місцевість, національна пам’ятка Америки (штат Міннесота). Це місце є священним для всіх індіанців, адже червоний колір, згідно з міфами та легендами, є невипадковим, бо на цій землі загинуло чимало їхніх пращурів. Здавна індіанці різних племен приходили до цього каменя й робили з нього люльки різноманітних видів, які використовували в різних церемоніях.
Хто такий Гайавата? У міфах північноамериканських індіанців Гайавата – першовідкривач багатьох речей. наймогутніший і найсильніший. Поема Г. Лонгфелло побудована як казкова біографія героя. Тут розповідається про його божественне походження, зростання, подвиги, одруження, перехід із земного в потойбічний світ (бо справжній герой безсмертний). Спираючись на міфологію. Лонгфелло створив справжній гімн людині, возвеличив її фізичні та моральні якості. Гайавата зображується позитивним героєм. Він – сильний, хоробрий, мудрий. справедливий. Однак головне те, що його справді робить народним героєм, – відданість своєму народові.
Гайавата та його друзі постійно дбають про те, щоб забезпечити людям мирне Й щасливе життя.
Визначте в першій частині поеми Г. Лонгфелло “Пісня про Гайавату” ознаки пісні, казки та міфу.
Одним із перших українською мовою “Пісню про Гайавату” переклав письменник Панас Мирний у 1899-1900 pp. 1912 р. безсмертний твір Г. Лонгфелло переклав поет О. Олесь. 1957 р. в Україні вийшов друком ще один повний переклад поеми Г. Лонгфелло, зроблений К. Шмиговським. Найкращим російським перекладом “Пісні про Гайавату” вважається переклад І. Буніна.
Перевірте себе
1. З’ яких галузях науки та мистецтва виявилися таланти Г. Лонгфелло? Аргументуйте свою відповідь.
2. Які джерела покладено в основу поеми “Пісня про Гайавату”?
3. Охарактеризуйте образи Гітчі-Маніто та Гайавати.
4. Які ідеї утверджуються у творі Г. Лонгфелло?
5. Доведіть, що “Пісня про Гайавату” – це поема.
(3 votes, average: 2.33 out of 5)