Пісня над піснями
Поклади ти мене, як печатку на серце своє,
Як печать на рамено своє, то сильне кохання,
Як смерть, заздрощі непереможні, немов той огонь, –
Його жар – жар огню, воно полум’я Господа!
У Біблії чудові сторінки присвячено не лише філософствуванню чи повчанню, а й коханню. Чи не кращі з них – оповідь про почуття мудрого царя Соломона та юної дівчини з виноградника Суламіфі.
Це кохання, як і Ізольди та Трістана, Одіссея та Пенелопи, здавна хвилювало багатьох письменників. Зокрема й О. Купріна та Шолом-Алейхема.
Опис зовнішності
“…был прекрасен царь, как лилия Саронской долины!
Бледно было его лицо, губы – точно яркая алая лента; волнистые волосы черны иссиня, и в них – украшение мудрости – блестела седина, подобно серебряным нитям горных ручьев, падающих с высоты темных скал Аэрмона; седина сверкала и в его черной бороде, завитой, по обычаю царей ассирийских, правильными мелкими рядами.
Глаза же у царя были темны, как самый темный агат, как небо в безлунную летнюю ночь, а ресницы, разверзшиеся стрелами вверх и вниз, походили на черные лучи вокруг черных звезд. И не было
Опис стилізований під біблійний, але кожне порівняння розгорнуто, використано сучасну лексику.
Після розкішної учти Соломон повелів віднести себе в розкішні гірські виноградники. Там вони і стрілися.
(Спершу він чує спів Суламіфі: “Милый женский голос, ясный и чистый, как это росистое утро, поет где-то невдалеке, за деревьями. Простой и нежный мотив льется, льется себе, как звонкий ручей в горах…” Потім цар помічає серед грон і саму дівчину: “…видит всю ее под одеждой, как нагую, высокую и стройную, в сильном расцвете тринадцати лет…
Невыразимо прекрасно ее смуглое и яркое лицо. Тяжелые, густые темно-рыжие волосы, в которые она воткнула два цветка алого мака, упругими бесчисленными кудрями покрывают ее плечи, и разбегаются по спине, и пламенеют, пронзенные лучами солнца, как золотой пурпур. Самодельное ожерелье из каких-то красных сухих ягод трогательно и невинно обвивается в два раза ее темную, высокую тонкую шею”.
Суламіф була такою гарною, такою чистою, такою світлою цього чудового ранку, що її неможливо було не полюбити! Вона природна, готова відгукнутися на кохання, бо чекає його, співаючи свою нехитру пісеньку:
Возвращайся скорее, мой милый,
Будь легок, как серна,
Как молодой олень
Среди горных ущелий…
Ось чому слова Соломона “в коханні допомагає лише кохання” сприймаються Суламіф’ю як закон життя).
“Светел и радостен был Соломон в этот день, когда сидел он на троне в зале дома Ливанского и творил суд над людьми, приходившими к нему”.
Цар почувався щасливим. Його серце знову пізнало кохання. А щаслива людина не може бути жорстокою. Навпаки, він хоче, щоб кожний цієї миті отримав заряд чистої енергії добра, любові та світла.
Суламіф продала всі свої прикраси, аби купити пахощів. Вона водночас і боїться неминучого, і прагне його. Саме ця роздвоєність почуттів не дала змоги дівчині відчинити двері Соломонові, коли він з’явився у призначений час. Лише опанувавши себе, зрозумівши небезпеку, що загрожувала коханому, вона кидається навздогін тому, кому віддала серце.
А Соломон, забувши, що він цар, якому всі скоряються, молить про любов юнку, боячись її образити чи принизити.
І щасливими були обоє, бо чистим було їхнє почуття.
Соломона справедливо вважали одним із наймудріших людей на землі. Та він не врахував, що жодна жінка не визнає переваги іншої в красі, в здатності любити. Коли цар каже Суламіфі: “Увидят тебя царицы, и превознесут, и поклонятся тебе наложницы, и восхвалят тебя все женщины на земле”, – він помиляється, бо забуває, що у кохання є страшніший і вічний супутник – ревнощі.
Для бідної дівчинки з гірського селища цариця – втілення іншого життя, таємничого, прекрасного. Її найяскравіший спогад – як бігла вона за ношами цариці, намагаючись хоч на мить долучитися до іншого, дивовижного світу.
Навколо Соломона було багато розкішних, доступних, але легковажних жінок. Були, певно, й мудрі. Але лише Суламіф змогла дати йому неоціненне: справжнє кохання. Саме з нею Соломон зазнав усю повноту земного щастя і саме їй хотів дати все, чим володів: знання та владу. Він побачив у Суламіфі не лише рідкісної душі та краси жінку, а й допитливий розум, вдячного слухача та учня. Їм було добре вдвох, адже кожен із них прагнув не взяти, а віддати.
Астіс – зраджена дружина Соломона. Він розуміє її душевний стан і вибачає страшні оргії, гадаючи, що так їй легше впоратися з власними почуттями, забутися. Він не схвалював її вчинків, але й не заважав. Власне Соломон байдужий до того, що відбувається з колишньою дружиною, людиною, за яку він добровільно взяв відповідальність перед Богом. Можливо, саме за цю відповідальну байдужість до того, “кого ти приручив”, і було покарано Соломона?
Астіс не здатна вибачити: її кохання стало так само невмолимою ненавистю. Покинута цариця, навіть в оточенні щиро закоханих у неї людей, прагне смерті Соломона і Суламіфі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)