Я підтримую думку, висловлену в прислів’ї. Моральні принципи відомі кожній людині, і щоразу вона має робити свій вибір, починаючи від “сказати чи не сказати батькам про отриману “двійку” до більшістю прийнятого останнім часом “мета виправдовує засоби”. Загальновідомо, що добро – це вияв духовного в людині, зло – бездуховного. Людей, які сіють бездуховність, називають нелюдами. Переконатися в існуванні таких людей можна на безлічі фактів. Це війни, зброя, що може знищити все живе, злочинність, байдужість, зневага, егоїзм
тощо. Майже кожен художній Твір порушує проблеми добра і зла. Перед проблемою вибору постав і герой роману Панаса Мирного та Івана Білика ” Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Чіпка Варениченко. Самі автори роману вважають його страшним чоловіком, хоча він вважає себе правдолюбом і народним месником. Серце цієї людини ніколи не радилося з розумом, тому всі його добрі наміри були перекреслені жахливими вчинками. Народ, найсправедливіший суддя, каже: “Добро довго пам’ятається, а лихо ще довше”, “Не роби іншому того, чого не бажаєш собі”.
На мою думку, люди повинні відмовитися від Бажання
руйнувати. Важливо стати вищим за самого себе, переступити через страшні почуття і наважитися жити без зла, навчитися прощати. Одна людина може небагато. Допомогти іншому в скрутну хвилину, подати руку літній людині, якій важко швидко вийти з автобуса, поступитися місцем старшому в переповненому транспорті. І що більше буде таких людей, то затишнішим стане світ і комфортніше нам буде в ньому. Тобто слід ставитися до людей так, як би ми хотіли, щоб ставилися до нас. (235 слів)