Підкова – ІРИНА ЖИЛЕНКО Скорочено
Була зима. Ішов зелений сніг. За ним – рожевий. Потім – фіалковий. І раптом протрюхикав на коні Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким, на місяць схожим, серпиком лежала, – аж розгубились в небі літаки, кричали: “Мама!” – Й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: – Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! – Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв. Стоять вони і досі…
Круг них світився то зелений сніг, то голубий, то ніжно-фіалковий. Вони стояли вперто, день при дні, –
Зачарувала їх
Що ж, покладу підкову в чемодан, куплю я шубу. А тоді поїду в Лапландію. Хоч трішки і шкода, вже так і буть – віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став…
Легкий і рівний, пада, пада, пада… Роти розкрили всі сімсот роззяв. І розійшлись… І полягали спати.
Коментар Здавна існує повір’я, що знайдена на дорозі кінська підкова при носить щастя. Ліричній героїні вірша “Підкова” теж поталанило знайти чудесний талісман. Виставила вона золоту підкову у вікні. і зібралося навколо сімсот роззяв: їх не дивував сніг, що мінявся різни ми кольорами, вони були зачаровані лише блиском