Персоніфікація образів: Фамусов і Молчалин
Комедія Грибоєдова “Горі від розуму”, робота над якою завершилася в 1824 році, добуток новаторське й по проблематиці, і по стилі. Уперше в російської драматургії було поставлене завдання показати не образи-маски, що відповідають традиційним амплуа комедій класицизму, а живі, реальні типи людей – сучасників Грибоєдова. “Портрети, і тільки портрети входять до складу комедії й трагедії, заявляв автор “Горі від розуму”, – у них, однак, є риси, властиві многим іншим особам, а інші – всьому роду людському настільки, наскільки кожний
Мені здається, що це принципове положення автора комедії дозволяє правильно оцінити всіх її героїв, зрозуміти специфіку їхніх характерів і значення не тільки в цьому добутку, але й у більше широкому контексті – як певних людських типів, властивих аж ніяк не тільки тій епосі, коли розвертається дія комедії. Хоча, зрозуміло, риси часу відбилися як в основному суспільно-політичному конфлікті п’єси, обставинах, у яких діють її герої, так і в рисах образів-персонажів, але значення останніх виходить
З погляду комедії класицизму й характери, і місце в системі персонажів цих двох героїв повинні були б бути цілком певними. У традиційному для такої комедії “любовному трикутнику” Молчалин підійшов би під амплуа другого коханця (перший “позитивним” і щасливим у любові, що завершує свою сюжетну роль одруженням на героїні, став би в цьому випадку Чацкий ), а Фамусову призначено було б відігравати роль шляхетного батька, що не догадується про любов дочки, але зрештою, коли все розкривається, благослозляющего закоханих на шлюб
Фамусов дійсно про реальне положення речей так нічого й не знає до самого фіналу. Але й там він все-таки залишається в щасливому невіданні про щирі пристрасті своєї дочки – він уважає, що Софія закохана в Чацкого, а про Молчалине як предмет зітхань дочки він навіть не помишляет, інакше все закінчилося б куди гірше, насамперед для Молчалина, звичайно. Адже крім того, що має на увазі амплуа шляхетного батька, образ Фамусова включає риси типового московського “туза”, великого начальника, пана, що не звик до того, щоб його підлеглі дозволяли собі й куди менші вільності – недарма ж Молчалин так боїться прояву до нього симпатій з боку Софії, незважаючи на всі обережності дівчини:
А мене так пробирає тремтіння,
И при одній я думки боюся,
Що Павло Афанасьич раз
Коли-небудь піймає нас,
Розжене, прокляне!..
Скаржиться Молчалин служниці панянки Лізі, до якої він дійсно випробовує якісь почуття. Виходить, що й Молчалин не годиться на роль традиційного другого коханця – адже саме йому, а не Чацкому, Софія віддає перевагу. Але й під амплуа першого коханця він теж не підходить, тому що це явно не ідеальний персонаж, що стає ясно ще задовго до фіналу, у чому проявляється авторська негативна його оцінка
Коротше, усе в Грибоєдова йде “не за правилами”: і герої не ті, і сюжет розвивається не так, і у фіналі замість традиційного happy-end’a усіх очікує катастрофа ілюзій і надій. До речі, ця “неправильність” комедії викликала негативну оцінку в багатьох сучасників Грибоєдова, хоча, зрозуміло, щирі знавці мистецтва, що відразу оцінили новаторський характер добутку, давали дуже високі відгуки про неї. І все-таки навіть Пушкін, як відомо, далеко не у всім прийняв цей добуток, зокрема, йому здався непереконливим характер Чацкого, по всій видимості саме тому, що в ньому зберігалися риси героя-резонера
Хто ж все-таки ці герої – Фамусов і Молчалин, у чому суть характеру кожного з них, як вони співвідносяться між собою? Відповісти на ці питання можна лише беручи до уваги справжню реалістичність цих образів
У свій час Гончарів у критичному етюді “Мильон роздирань”, присвяченому комедії Грибоєдова, відзначив: “У групі двадцяти осіб відбилася, як промінь світла в краплі води, вся колишня Москва, її малюнок, тодішній її дух, історичний момент і вдачі”. Дійсно, перед нами проходить цілий ряд живих, повнокровних людських характерів і типів, що відбивають риси людей тої епохи.
Вони перебувають у своєму звичному середовищі й займаються типовими для цього кола справами
Саме комедія Грибоєдова дала назиание цьому колу осіб – фамусовское суспільство. У п’єсі його становлять домашнє коло московського пана, великого чиновника, багатої й знатної людини Фамусова й гості, що з’їхалися до нього в будинок на бал. У це суспільство не входить із діючих осіб тільки Чацкий і пари згадуються в репліках внесценических персонажів – брат Скалозуба й князь Федір, племінник своячки Фамусова, впливової московської дами Хлестовой. Саме вони протиставляються по своїм взпядам, переконанням, способу життя фамусовскому суспільству як якійсь єдності, заснованому насамперед на консерватизмі своїх позицій.
Це і є так званий “століття минулий”, що протистоїть тим, хто представляє “століття нинішній”, тобто нову, прогресивно настроєну частину суспільства, що прагне до змін. Зіткнення цих двох “століть” і становить основу суспільно-політичного конфлікту комедії, що відбиває реальне положення суспільства тієї епохи
Зі сказаного стає очевидно, що незважаючи на різницю у віці (Молчалин ледве старше Чацкого, а Фамусов годиться йому в батьки) обоє наші героя є представниками того самого кола, а тому їм властиві загальні для Фамусовского суспільства рис. Як і прийнято в цьому середовищі, обоє вони вище всього цінують багатство й провини. От з яким замилуванням розповідає Молчалин про якусь важливу московську даму:
Тетяна Юріївна!!! Відома, – притім
Чиновние й посадові –
Всі їй друзі й всі рідні…
Цілком відповідає такій думці оцінка Фамусовим Скалозуба як возможною нареченого для його дочки:
Відома людина, солідний,
И знаків тьму отличья нахапав;
Не по літам і чин завидний,
Не нині завтра генерал
Так у цьому суспільстві заведене “здавна”: ” ..У нас вуж здавна ведеться, що по батьку й синові честь”. З “батьками” у самого Фамусова все в порядку, недарма він з такою повагою згадує покійного дядька Максима Петровича й приводить його в приклад Чацкому Цей важливий вельможа Єкатерининської епохи домігся більших висот у житті в результаті курйозу: упав на сходах, а імператриць це розвеселите И тоді він, як блазень, ще раз спеціально повторив це падіння, за що й був подарований. Самому Фамусову немає необхідності так принижуватися – він уже “досяг ступенів відомих”, але от Молчалин явно готовий піти по цій уторованій доріжці. V його теж завіт батька, що тільки перебуває набагато нижче за рангом:
Мені заповів батько:
По-перше догоджати всім людям без изъятья;
Хазяїнові, де доведется жити,
Начальникові, з ким буду я служити,
Слузі його, що чистить плаття,
Швейцарові, двірникові, для избежанья зла,
Собаці двірника, щоб ласкаво була
Звичайно, як говориться, планка нижче, але критерії всі ті ж, і немудро, що затятий супротивник такої системи догідництва й підлабузництва, Чацкий, переконаний: Молчалин
Дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних”.
Недарма навіть прізвище в цього героя – Молчалин.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)