Переосмислення Василем Стусом Історії України (за твором “За літописом Самовидця”)
З давніх-давен у народі існує легенда про те, як Бог народам землі роздавав. Комусь дісталися гори, комусь долини, комусь тайга і болота, а хтось повинен був жити на віддалених островах. Розійшлися всі. Сів Бог відпочити і раптом у куточку зали побачив дивної краси дівчину. Гірко плакала красуня, бо запізнилася і не отримала дарунку. То була Україна. Пожалів її Бог і дав шматочок раю: широкі привільні поля, повноводі спокійні ріки, густі ліси. Живи, Україно, радуйся, учи своїх дітей любити землю, благословляти Бога за дарунок. Але
Украдене сонце
Василь Стус у вірші “За літописом Самовидця” творчо переосмислює історію України. Він жодним словом не обмовляється про лицарство козаків, про їхні перемоги, про боротьбу з ворогами.
У Тясмину тісно од трупу козацького й крови, І Буг почорнілий загачено тілом людським, Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові У пеклі запеклім, у райському раї страшнім. Перетворили сини Божий дарунок – рай райський – на запекле пекло, і не буде їм щастя і добра. Пророчо звучать слова:
Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі І крови наточать – упийтесь кривавим вином. Боролися сини за волю України, але розпливалась у віках, ставала маревом, нездійсненністю їхня мрія. “А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі”, – три рази повторює ці слова поет, і звучать вони чи то луною, чи то рефреном, чи то криком услід.
Багато років промайнуло з тих часів, але період Руїни так і не минув. Ті рани, вважає поет, так і не загоїлися, не затяглися, до нашого часу “куріє Руїна, кривавим збігає потоком, а сонце татарське стожальне разить наповал”.
Ми живемо уже в XXI столітті, але вірш Василя Стуса актуальний і дотепер. Як назве історія нашу сучасність? Без війни, без ворогів, без ляхів-бусурменів-бузувірів знову сини знущаються з України, розорюють її землю. Невже й справді історія рухається не лінійно, а по спіралі? Чому ж саме історія України закручує ту спіраль так туго? Невже нема рецептів, щоб виробити ліки проти людської дурості? Як багато питань – і жодної відповіді. А шукати їх, мабуть, треба у творах таких поетів, як Василь Стус.