Перекладна література: Ломоносов “Розмова з Анакреонтом
Анакреонт (Анакреон) – давньогрецький поет, що оспівував сладостние втіхи скороминучого життя, вино, любов і веселощі. У студентські роки Ломоносов захоплювався віршами цього поета й перекладав його. Зрілий Ломоносов поступово переглядає своє відношення до Анакреонту. Борг перед народом, державою, наукою не дозволяє Ломоносову думати про безтурботне життя, оспіваної Анакреонтом, і він вступає з ним у суперечку, хоча й уважає поета “великим філософом”. На слова давньогрецького поета про те, що йому “гусли поневоле” велять співати
“Мені струни поневоле Звучать геройський шум. Не обурюйте боле. Любовні думки, розум; Хоч ніжності серцевої В любові я непозбавлений. Героїв славою вічної Я боле піднесений”.
В останньому чотиривірші укладене розуміння Ломоносовим свого поетичного боргу, відбите його взглядна призначення поезії. Безтурботної філософії Анакреонта, що считали, що “…повинен дідок тим більше веселитися, чим ближче бачить, доля”, вона протиставляє відношення до життя суворого Катона – римлянина – республіканця, що позбавив себе життя, коли стали очевидними поразка
“Анакреон, ти був розкішний, весел, солодкий Катон намагався ввесть у республіку порядок; Ти століття в забавах жив, і взяв своє із собою; Ти життя вживало як временну втіху, Він життя зневажало до республіки успіху; Зерном твій відняв дух приємної виноград, Ножем він сам собі був смертний супостат; Незлобива розкіш у тім була тобі причина, Упрямка славна була йому доля”.
Ломоносов говорить тут про те, що сластолюбець Анакреонт умер, подавившись сухою виноградиною, а непохитний Катон уразив себе кинджалом. Однак Ломоносов не береться вирішувати, хто із цих двох представників античного миру прав: “Відмінності дивовижні раптом і подібності зрозуміла я: розумніше хто з вас, іншої будь у тім суддя”. Відповідно до ідеалів Ломоносова, єдине покликання поета – служіння батьківщині й прославляння її героїв. На відміну від Анакреонта, що “щасливий собою”, він призиває “живописця” оспівати(“зобразити”) Вітчизну:
“Зобрази Росію мені Зобрази їй вік зрілої И вид у постачанні веселої, Відради ясність по чолу И вознесенную главу Одягни, одягни неї в порфіру, Дай скіпетр, поклади вінець, Як повинне їй закони миру И звадам наказати кінець”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)