Переказ змісту повести у віршах Байрона “Корсар”

Пісня перша. Про цьому й про вбиті в боях говорили корсари, які відпочивали на острові Піратів. Відразу треба психологічний портрет Конрада:

У них є вождь. Видобуток ділить він,

Ніхто з них не буде обділений

Але хто ж цей вождь? Відомо їм,

Що він прославлений і безстрашний

И отут усі побачили вітрило, спочатку думали, що це ворог, але виявилося, що це їх же корабель вертається на берег. Все радостно привітають прибулих. Жінки запитують про своїх чоловіків і братів, які плавають на інших кораблях. Капітан прибулого корабля просить

проводити його до вождя, є новини

Те він, Конрад, замислений, як завжди.

Хуан, скажи, що ми прийшли сюди!

Він бачить бриг, – сповісти йому негайно,

Що спішні звістки в нас!

Як бути? Ти знаєш сам, що чекає того,

Хто обірве замисленість його.

Хуан підійшов до Конрада, той зробив знак, щоб до нього підійшли. Знову прибулі принесли лист від грека-старого, якому загрожує небезпека. Конрад прочитав лист і велів принести йому таблички, і наказав готуватися до походу. Через годину вже бриг знову вийшла в море. Автор описує зовнішність Конрада:

Учинками на демона схожий,

Герой переказів

був особою гарний;

Ми краси в Конраді не знайдемо –

Лише темний погляд його горить вогнем

Він міцний, хоч не Геркулес, і стани

Його високий, хоч він не велетень

Він незрозумілий був, і дикий, і ньому,

Не зв’язаний почуттям ніколи ні з ким.

Він дивував, він був у вчинках смів,

Але нехтувати його ніхто не смів

Однак, незважаючи на всю свою холодність і презирство до людей, він був закоханий, закоханий у жінку, і тільки про неї він тужив. Поки загін ішов уперед, Конрад зупинився на стежці. Він відправився попрощатися зі своєї улюбленої Медо-Рій. Вона його вмовляє Конрада відпочити від вічних боїв, він так багатий, і безліч будинків прекрасних їм пропонують. Вона боїться за нього, за його життя, їй хочеться спокою й сімейного щастя:

Але від любові біжить на заклик ворога;

И це серце, ніжне до мене,

Проводить життя й у лайці, і вогне.

На що Конрад відповідає своєї улюбленої Медоре, що він серцем змінився, що не може він заспокоїтися й провести залишок життя в спокої. Медора його вмовляє залишитися, дати відпочити команді й самому провести час із нею, але він не хоче залишатися, дорога кличе його. Медора боїться, що він більше ніколи не повернеться, говорить йому про це, на що він відповідає, що:

Назад – назад, завжди назад до тебе,

Поки він живий, поки не впав у боротьбі,

Повернеться він – тепер же близький годину,

Розлука птахом наздоганяє нас

Серед дружин і дівши ти будеш не одна.

Коли ж ми знову зустрінемося, мій друг,

Спокій прикрасить наше дозвілля…

Із цими словами він неї поцілував і пішов. Вона залишилася одна, і була трохи здивована тією несподіванкою й поспішністю з якої він пішов. Вона плакала, і все дивилася на бриг, що відходить від берега

Пісня друга

У затоці Корони безліч галер, у місті свято, паша Сеид затіяв бенкет, і клявся, що він приведе полонених піратів. Він уважає, що раз у нього численні війська, що “їхня перемога виявиться легка”. Прийшов раб і повідомив, що тут перебуває мусульманський чернець, що біг “з піратського гнізда”, і просить дозволу йому ввійти. Чернець повідомив, що пірати небезпеки зовсім не чекають, тому що йому вдалося досить легко бігти. Чернець хотів піти, пояснюючи це тим, що “…я слабшав і морем стомлений, потрібна мені їжа, потрібний міцний сон”. Але паша його не відпустив, велів сісти з ним і є те, що є на столі

Піднявся дервіш заодно з вогнем. Була жахливої зміна в ньому; Піднявся дервіш – більше не святий, А воїн раптом, що кидається в бій: Зняв каптур, хламиду кинув із плечей, Блиснули панцир, яскраво спалахнув меч, Здійнялося над шоломом чорне перо, И погляд запалився похмуро й гостро. Це був Конрад, він вступив у бій, але паші все-таки вдалося зникнути. Бійці Конрада з’явилися на заклик його рога й почали палити всі будинки: “Палає все: палац і мінарет…” Однак отут Конрад почув пронизливий жіночий лемент:

Вони в гаремі! Не прощу провину

Тому з вас, хто торкне хоч одну:

Помста долі впаде на наших дружин

Чоловік – ворог, нехай буде він убитий, А ніжна підлога бути повинен пощажен. Так! Я забув! Але небеса й пекло Смерть беззахисного нам не простять. Ще не пізно! Я кличу вас усіх Зняти з наших душ хоча б цей гріх

Сеид на все це похмуро дивився, відступаючи, і отут побачив, що загонів корсарів не дуже великий, і “спалахнув він: от що наробив страх і несподіванка в його рядах”. І отут війська ори повернули назад. Конрад бачить, що його загін оточений, і всієї їхньої спроби вирватися з оточення були даремними, ворогів занадто багато. Але перш ніж ворог повернувся назад, гарем був доставлений у магометанський будинок. У Гюльнары всієї думки тільки про Конрада, про вождя корсарів. Вона жагуче бажає його побачити, адже він був до неї так добрий, а паша не був добрий настільки навіть у мінути любові

Конрад поранений, його посадили у в’язницю. Конрадові жереб не здається строгим, “стратив Сеида так само, якщо б міг”. Одне лише його турбувало, як Медора сприйме звістка про його скарбницю. Однак, незважаючи на всі події, Конрад заснув, і спав спокійно. Гюльнара пробралася до нього в камеру й була здивована спокійним сном Конрада. Вона розбудила корсара, сказала йому про свою любов і ненависть до паші: “Я знаю: без волі немає любові, а я раба, хоч вибрана пашею, хоч здається, що щасливо душею”. Потім вона пішла, пообіцявши йому, що завтра він не вмре

Пісня третя

На початку пісні йде ліричний відступ про море. На березі коштує Медора, чекає Конрада. Але веслярі нічого не змогли їй розповісти: “Їм вид Медоры зв’язував вуста”. Вона все зрозуміла, і “не схиливши чола, вона всю вагу горя прийняла”. Корсари Конрада вирішили врятувати його або помститися, якщо він уже мертвий. А в цей час у своєму гаремі сидів похмурий Сеид. Гюльнара сиділа в його ніг і вмовляла його простити Конрада й відпустити його, а якщо буде потрібно, те він завжди зможе знову його взяти. Але Сеид відмовив у її проханні, і пригрозив, що подрежет їй “швидкі крила”. Але він погано знав жінок, а Гюльнара знову починає розмову про те, щоб відпустити корсара. Паша лютує й злиться

Конрад все це час нудиться в темниці, чекав Гюльнары, але “Проходить день – Гюльнара не йде, другий і третій – він дарма чекає”. Пробила північ, і отут прийшла Гюльнара, вона повідомила його, що підкупила стражу, готовлячи до бунту. Говорить йому про свою любов, ненависть до паші, спразі помсти йому. Гюльнара сама вбила пашу. “Ударила в ладоши – і скоріше біжать і мавр, і грек, покірні їй. Вони поспішають із його окови зняти.” Конрад вільний. Але він ні в чому її не обвинувачував, винячи тільки себе у всім, що відбулося. І отут він бачить свій бриг, за ним відразу відправили шлюпку, і з палуби привітають, “на особах всіх захват і торжество”. Але пірати були засмучені тим, що вождь їм повернутий без бою, вони дивуються, що “невже правда жінка могла здійснити такі сміливі справи?” І Конрад би змушений взяти Гюльнару із собою. Прибувши на свій острів, він ще здалеку намагався розглянути світло у вікні своєї улюбленої Медоры, але його не було. І він помчався до неї, смолоскип по дорозі в нього потух, він не став чекати наступного, пішов на дотик у темряві, “і він увійшов до неї… і побачив те, що серце знало, страхом облите”.

Конрад подавлений горем, “Сходить сонце – день Конрада сірий! Приходить ніч – їй немає країв і мер!” Конрад пропав, його вірні корсари шукали його скрізь, потім від шлюпки ланцюг знайшли на березі, і стали шукати його в море на кораблях, але так і не знайшли його.