“Казка” – “Байка”

Байка, билина, бувальщина. Розповіді релігійного змісту зверталися до недавньому минулому у народі, причому досить велику кількість і фруктів різного типу. У Західної Європи вони по сьогодні. Чи такі розповіді міфами? Можливо, їх слід вважати казками? З того критерію, який дали вище, казками обчислювати не можна, оскільки вони видаються за дійсність, й у дійсності бувають переконані цілком твердо.

Їх вважати й міфами, оскільки не про божествах, шанування яких споруджено на культ у державній релігії. Народ відрізняє їхню відмінність від казки

і називає былями, быличками, бувальщиною.

Ці назви свідчать, що твердо вірив у їхнє реальність. Також ми йменуватимемо і ми. Ці назви більш вдалі, ніж прийняте західноєвропейської науці розпливчасте назва Mythіsche Sagen. Під быличками розуміються розповіді, дійовою особою яких виступають лісовики, водяні, полевики, домові, русалки, банники тощо.

Буд., т. е. демонічні істоти, виявляють людині свої надприродні сили – добрі чи злі; розповіді про зустрічі з такими істотами і вони становлять зміст бувальщин (щезник заводить стару бабу й тримає їх у няньках).

Предметом цих оповідань може бути сама людина,

але з живої, природна людина, а мрець, привид, упир, перевертень тощо. буд. Їм може бути природа, але з та природа, з якою має справу чоловік у щоденному побуті та контроль якій він панує, а природа, керована невідомими силами, природа, перед якій він безсилий, але якої намагається опанувати особливими чаклунськими засобами. Сюди відносяться, наприклад, розповіді про цвітінні папороті в Іванову ніч. Такі розповіді передаються над цілях естетичних, і з деяким трепетом жаху і таємничості, і народ будь-коли називає їх казками.

Щоправда, такі розповіді іноді входять у зборів казок, й існують самі собою вони – цінний етнографічний і фольклористический матеріал, але ці не казки. Найбільше такі матеріали включає Д. М. Садівників, назвавши свою збірку “Казки й перекази Самарського краю” (1884).

Під переказами Садівників розумів саме розповіді що така. Ми знайдемо їх у збірках Афанасьєва, Ончукова, Зеленіна, Карнауховой та інших. Віднесення быличек до казок – одна з найпоширеніших помилок. Коли Пушкін писав про казці: Там дива, там щезник бродить, Русалка на гілках сидить, – це означало, що Пушкін також відносив ці оповідки до казок.

Така помилка цілком зрозуміла, позаяк у епоху Пушкіна не було диференційованого розуміння казки. Помилка ця відбувається до нашого часу. Вона повторена й у курсі російського фольклору Ю. М.

Соколова, що включає былички в казки. Аналіз быличек не входить у наші проблеми. Часом не тільки сюжети, а й походження, і загальнодосяжний спосіб виконання, і поетика зовсім інші, настільки інші, що быличка має бути виокремлена в галузі казки і вивчатися іншими методами, ніж казка.

Віднесення її до казці є наслідком малої вивченості як казки, і суміжних жанрів, не може бути поддерживаемо. Брати Грімм вважали былички казками. Не поміщали в своє зібрання казок, а дали їм місце у “Deutsche Sagen”, назвавши їх зовсім успішно Orts-Sagen, оскільки що така розповіді зазвичай точно локалізовано. Аарне теж включив в свій покажчик казок.

М. П. Андрєєв додає до покажчику Аарне схему A/LR майбутнього покажчика оповідань типу быличек.

Сам Андрєєв ні вдало (очевидно, слідуючи Садовникову) називає їх переказами. Проте схема ця виявляє недостатньо чітке розуміння жанру, оскільки поруч із оповіданнями про небіжчиках, чортах, відьом, лісовиків, водяних, будинкових тощо. буд. сюди пропонується включати розповіді про розбійниках, які, з нашого погляду зору, сюди не ставляться, і навіть історичні перекази, які, як побачимо, є інший жанр.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

“Казка” – “Байка”