Переказ змісту повести Антуана де Сент-Екзюпері “Земля людей”
Книга написана від першої особи. Екзюпері присвятив її одному зі своїх колег-льотчиків – Анри Гийоме. Людина розкривається в боротьбі з перешкодами. Пілот подібний до селянина, що обробляє землю й тим самим викидає в природи деякі з її таємниць. Настільки ж плідна робота льотчика. Перший політ над Аргентиною був незабутнім: унизу мерехтіли вогники, і кожний з них говорив про чудо людської свідомості – про мрії, надії, любов
Екзюпері став працювати на лінії Тулуза – Дакар в 1926 р. Досвідчені льотчики трималися трохи отчужденно, але
З товаришів своїх Екзюпері виділяє насамперед Мермоза – одного із засновників французької авіалінії Касабланка – Дакар і першовідкривача південноамериканської лінії. Мермоз “вів розвідку” для інших і, освоївши Анди, передав цю ділянку Гийоме, а сам узявся за приручення ночі. Він скорив піски, гори й море, які, у свою чергу, не раз поглинали його – однак він завжди вибирався з полону. І от після дванадцяти років роботи, під час чергового рейса через Південну Атлантику, він коротко повідомив про те, що виключає правий задній мотор. Всі радіостанції від Парижа до Буенос-Айреса встали на тужливу вахту, але більше звісток від Мермоза не було. Почивши на дні океану, він завершив справу свого життя
Загиблих ніхто не замінить. І найбільше щастя випробовують пілоти, коли раптом воскреє той, кого вже подумки поховали. Так відбулося з Гийоме, що зник під час рейса над Андами. П’ять днів товариші безуспішно шукали його, і вже не залишалося сумнівів, що він загинув – або при падінні, або від холоду. Але Гийоме створив чудо власного порятунку, пройшовши через сніги й льоди. Він сказав потім, що виніс те, чого не винесла б жодне тварина – немає нічого шляхетніше цих слів, що показують міру величі людини, що визначають щире місце його вприроде.
Пілот мислить масштабами Всесвіту й по-новому перечитує історію. Цивілізація – усього лише тендітна позолоть. Люди забувають, що під їхніми ногами не існує глибокого шару землі. Незначний ставок, оточений будинками й деревами, підданий дії припливів і відливів. Під тонким шаром трави й квітів відбуваються дивні перетворення – тільки завдяки літаку їх іноді вдається розглянути. Ще одна чарівна властивість літака полягає в тому, що він переносить пілота в серцевину чудесного. З Екзюпері це трапилося в Аргентині. Він приземлився на якомусь полі, не підозрюючи, що потрапить у казковий будинок і зустріне двох юних фей, що дружили з дикими травами й зміями. Ці принцеси-дикунки жили в злагоді із Всесвіту. Що сталося з ними? Перехід від дівоцтва до стану замужньої жінки чреватий фатальними помилками – бути може, який-небудь дурень уже повів принцесу врабство.
У пустелі такі зустрічі неможливі – тут пілоти стають в’язнями пісків. Присутність повстанців робило Сахару ще більш ворожої. Екзюпері пізнав тягар пустелі з першого ж рейса;
Коли його літак зазнав аварії біля невеликого форту в Західній Африці, старий сержант прийняв пілотів, як посланців неба – він заплакав, почувши їх голосу
Але точно так само були вражені непокірливі араби пустелі, відвідавши незнайому їм Францію. Якщо в Сахарі раптом випадає дощ, починається велике переселення – цілі племена відправляються за триста лье на пошуки трави. А в Савойї дорогоцінна волога хльостала, немов з дірявої цистерни. І старі вожді говорили потім, що французький бог набагато щедріше до французів, чим бог арабів до арабів. Багато варварів похитнулися у своїй вірі й майже скорилися чужинцям, але серед них як і раніше є ті, хто раптово бунтує, щоб повернути колишня велич, – занепалий воїн, що став пастухом, не може забути, як билося його серце в нічного багаття. Екзюпері згадує розмову з одним з таких кочівників – ця людина захищала не волю (у пустелі всі вільні) і не багатства (у пустелі їх немає), а свій потаєний мир. Самих же арабів приводив у замилування французький капітан Боннафус, що робив сміливі набіги на кочовища. Його існування прикрашало піски, тому що немає більшої радості, чим убивство такого чудового ворога. Коли Боннафус виїхав у Францію, пустеля немов би втратила один зі своїх полюсів. Але араби продовжували вірити, що він повернеться за втраченим відчуттям доблесті – якщо це трапиться, непокірливі племена одержать звістку в першу ж ніч. Тоді воїни мовчачи поведуть верблюдів до колодязя, приготують запас ячменя й перевірять затвори, а потім виступлять у похід, ведені дивним почуттям ненависті-любові
Почуття достоїнства може знайти навіть раб, якщо він не втратив пам’ять. Всім невільникам араби давали ім’я Барк, але один з них пам’ятав, що його кликали Мохаммедом і він був погоничем худоби в Марракеше. Зрештою Екзюпері вдалося викупити його. Спочатку Барк не знав, що робити зі знайденою волею. Старого негра розбудила посмішка дитини – він відчув своє значення на землі, витративши майже всі гроші на подарунки дітям. Його провідник вирішив, що він збожеволів від радості. А їм просто володіла потреба стати людиною серед людей
Тепер уже не залишилося непокірливих племен. Піски загубили свою таємницю. Але ніколи не забудеться пережите. Один раз Екзюпері вдалося підступитися до самого серця пустелі – це трапилося про 1935 р., коли його літак урізався в землю в границь Лівії. Разом з механіком З він провів три нескінченних дні серед пісків. Цукру ледь не вбила їх: вони страждали від спраги й самітності, їхній розум знемагав під вагою міражів. Майже напівмертвий пілот говорив собі, що не жалує ні про що: йому дісталася найкраща частка, тому що він покинув місто з його рахівниками й повернувся до селян” ской правді. Не небезпеки тягли його – він любив і любить життя
Льотчиків урятував бедуїн, що здався їм всемогутнім божеством. Але істину важко зрозуміти, навіть коли стикаєшся з нею. У момент вищого розпачу людина знаходить щиросердечний спокій – напевно, його пізнали Боннафус і Гийоме. Прокинутися від щиросердечної спячки може кожної – для цього потрібні випадок, сприятливий грунт або владне веління релігії. На мадридському фронті Екзюпері зустрів сержанта, що був колись маленьким рахівником у Барселоні – час покликав його, і він пішов в армію, відчувши в цьому своє покликання. У ненависті до війни є своя правда, але не квапитеся засуджувати тих, хто бореться, тому що істина людини – це те, що робить його людиною. У світі, що став пустелею, людина жадає знайти товаришів – тих, з ким зв’язує загальна мета. Щасливим можна стати, тільки усвідомивши свою хоча б і скромну роль. У вагонах третього класу Екзюпері довелось побачити польських робітників, що виселяють із Франції. Цілий народ вертався до своїх прикростей і вбогості. Люди ці були схожі на виродливі грудки глини – так спресувала їхнє життя. Але особа сплячої дитини бути прекрасним:
Він був схожий на казкового принца, на дитину Моцарта, приреченого пройти слідом за родителями через той же штампувальний прес. Ці люди зовсім не страждали: за них мучився Екзюпері, усвідомлюючи, що в кожному, можливо, був убитий Моцарт. Тільки Дух обертає глину вчеловека.
Е. Д. Мурашкинцева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)