Переказ твору Проспера Меріме “Маттео Фальконе”
На північний захід від Порто-Веккьо розкинулися зарості маки. Маки – батьківщина корсиканських пастухів і всіх, хто не в ладах з правосуддям їм. Виникли ці зарості на випалених ділянках лісу. Коріння дерев, що залишилися недоторканими, пускають часті пагони, через кілька років досягають висоти в сім-вісім футів. Ця густа, майже непрохідна поросль і називається маки. Сюди, в маки, біжать ті, хто боїться правосуддя, знаючи, що тут їм ніщо не загрожує. Будинок Маттео Фальконе, досить багатого корсиканці, знаходився в півмилі від цього маки. Уявіть
Маттео був широко відомий, його вважали таким же гарним другом, як і небезпечним ворогом. Жив він у мирі з усіма в окрузі Порто-Веккьо. Його дружина Джузеппе народила йому спочатку трьох дочок, що приводило його в лють, і нарешті сина, якому він дав ім’я Фортунато, – надію сім’ї і продовжувача роду. Одного разу раннім осіннім ранком Маттео з дружиною вирушили
Побачивши Фортунато, чоловік запитав: “Ти син Маттео Фальконе? “-” Так “.-” Я Джаннетт Санпьеро. Сховай мене. Я не можу більше йти “. Фортунато вагався, не знаючи, що скаже батько. Справа вирішила п’яти-Франкове монета, подарована хлопчикові незнайомцем. Фортунато зробив поглиблення в копиці сіна, що стояла у дворі. Джан-нетто згорнувся клубком, а хлопчик прикрив його сіном. Фортунато придумав ще одну хитрість: він поклав на сіно кішку з кошенятами, щоб здавалося, що копицю давно вже не ворушити. Закінчивши роботу, він знову розтягнувся на осонні. Кілька хвилин по тому шестеро стрільців під командою сержанта, далекого родича Фальконе, вже стояли переддомом. Сержант наполегливо допитувався, Не проходив чи тут хто-небудь. Хлопчик хитрував, повторюючи питання, заводячи розмову в бік. Загрози сержанта теж не допомогли. Стрілки обшукали будинок. Нікого. А маленький Фортунато, не втрачаючи присутності духу, гладив кішку. Один солдат, недбало тицьнув багнетом в сіно. Ніщо не ворухнулось. Обличчя хлопчика залишалося спокійним. Втрачаючи терпіння, сержант, впевнений, що злочинець десь поруч, зробив останню спробу привернути Фортунато на свою сторону, використовуючи ласку і підкуп. Він витягнув з кишені срібний годинник – мрію всіх хлопчаків.
“Хочеш отримати ці години, небоже?” – “Навіщо ви смієтеся наді мною?” – “Їй-Богу, не сміюся. Скажи тільки, де Джаннетт, і годинник твої “. Фортунато не витримав. У його душі йшла боротьба між пристрасним бажанням отримати годинник і боргом гостинності. Але спокуса була занадто велика. Хлопчик підняв руку і показав пальцем на копицю сіна. Сержант одразу зрозумів його. Через хвилину закривавлений чоловік з ножем в руці здався з копи. Рана заважала йому встати на ноги. Сержант кинувся на нього і вирвав кинджал. Бранця зараз же зв’язали по руках і ногах. Фортунато кинув йому срібну монету, усвідомлюючи, що тепер не має на неї права. Злочинець презирливо глянув на дитину і зажадав, щоб його несли на носилках. Поки солдати укладали його, на стежці, що веде в маки, з’явилися Маттео і його дружина. Побачивши солдатів, Фальконе, хоча йому і не було чого боятися, взяв рушницю на приціл і повільно попрямував до будинку. Сержанту стало якось не по собі, коли він побачив господаря будинку з рушницею напоготові. Але він прийняв сміливе рішення піти назустріч Маттео і вітати його як свого родича. Привітавшись з хазяїном, він похвалився, що тільки що піймав Джаннетт Санпьеро.
“Якби не мій племінник Фортунато, я ніколи б його не знайшов”, – додав сержант. “Фортуна-то? – Вигукнув Джузеппе… – Прокляття! “
А Джаннетт, побачивши Маттео поруч із сержантом, повернувся обличчям до будинку, плюнув і сказав: “Будинок зрадника!” Фальконе підніс руку до чола, Як людина, убитий горем. Солдати з полоненим пішли, а Маттео усе мовчав, гнівно дивлячись на сина. “Добре починаєш!” – “Батько”, – вигукнув хлопчик, готовий заплакати. “Геть!” Підійшла мати і побачила годинник. Фортунато довелося зізнатися, що отримав їх від сержанта. Маттео вихопив годинник з рук сина і вщент розбив їх об камінь.
“Значить, ця дитина перший в нашому роду став зрадником”. Фортунато ридав. Та ні його сльози, ні благання Джузеппе не могли пом’якшити Маттео. Він скинув рушницю на плече і попрямував в маки, наказавши синові слідувати за ним. Пройшовши кроків двісті, вони спустилися в яр.
“Фортунато, стань у того великого каменя”. – Хлопчик впав на коліна.- “Батько, пощади! .. Я ніколи більше не буду! “-” Молися! “
Фортунато белькотів ще щось. Але Маттео скинув рушницю і, прицілившись, сказав: “Хай вибачить тебе Бог!” Пролунав постріл. Фортунато впав мертвим. Навіть не глянувши на труп сина, Маттео пішов кдому за лопатою, щоб закопати його. Дзужеппа бігла йому назустріч.
“Що ти зробив?” – Скрикнула вона. “Здійсниться правосуддя… Він помер християнином. Я замовлю по ньому панахиду. Треба сказати зятеві, Теодору Б’янки, щоб він переїхав до нас жити “.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)