Переказ твору Буніна “Життя Арсеньєва. Юність”

Олексій Арсеньєв народився в 70-х рр. XIX в. у середній смузі Росії, у батьківській садибі, на хуторі Каменка. Дитячі роки його пройшли в тиші непомітної російської природи. Безкрайні поля з ароматами трав і квітів улітку, неозорі сніжні простори взимку народжували загострене почуття краси, що формувало його внутрішній мир і зберігся на все життя. Годинниками він міг спостерігати за рухом хмар у високому небі, за роботою жука, що заплутався в хлібних колоссях, за грою сонячних променів на паркеті вітальні. Аюди ввійшли в коло його уваги поступово.

Особливе місце серед них займала матір: він почував свою “неподільність” з нею. Батько залучав життєлюбством, веселою вдачею, широтою натури й ще своїм славним минулим (він брав участь у Кримській війні). Брати були старше, і в дитячих забавах подругою хлопчика стала молодша сестра Оля. Разом вони обстежили таємні куточки саду, город, садибні будівлі – усюди була своя принадність

Потім у будинку з’явилася людина на прізвище Баскаків, що став першим учителем Алеши. Ніякого педагогічного досвіду в нього не було, і, швидко вивчивши хлопчика писати, читати й навіть французькій мові, до наук по-справжньому

він учня не прилучила. Його вплив був в іншому – у романтичному відношенні до історії й літератури, у поклонінні Пушкіну й Лермонтову, що заволодів назавжди душею Алеши. Все придбане в спілкуванні з Баскаковым дало поштовх уяві й поетичному сприйняттю життя. Ці безтурботні дні скінчилися, коли прийшов час надходити в гімназію. Батьки відвезли сина в місто й оселили в міщанина Ростовцева. Обстановка була вбогої, середовище зовсім чужої. Уроки в гімназії велися казенно, серед викладачів не найшлося людей скільки-небудь цікавих. Всі гімназичні роки Алеша жив тільки мрією про канікули, про поїздку до рідних – тепер уже в Батурино, маєток померлої бабусі, оскільки Каменку батько, стиснутий у засобах, продав

Коли Алеша перейшов в 4-й клас, трапилося нещастя: був арештований за причетність до “соціалістів” брат Георгій. Він довго жив під чужим ім’ям, ховався, а потім приїхав у Батурині, де його по доносі прикажчика одного із сусідів і взяли жандарми. Ця подія стала більшим потрясінням для Алеши. Через рік він кинув гімназію й вернувся під батьківський дах. Батько спочатку сварився, але потім вирішив, що покликання сина не служба й не господарство (темболее що господарство занепадало), а “поезія душі й життя” і що, може бути, з нього вийде новий Пушкін або Лермонтов. Сам Алеша мріяв присвятити себе “словесній Творчості “. Розвитку його дуже сприяли довгі розмови з Георгієм, якого звільнили з в’язниці й вислали в Батурині під нагляд поліції. З підлітка Олексій перетворювався в юнака, він змужнів тілесно й духовно, відчував у собі міцніючі сили й радість буття, багато читав, міркував про життя й смерть, бродив по околицях, бував у сусідні садибах

Незабаром він пережив першу закоханість, зустрівши в будинку одного з родичів там молоденьку дівчину, що гостювала, Анхен, розлуку з якої пережив як щире горе, через що навіть отриманий у день її від’їзду петербурзький журнал з публікацією його віршів не приніс теперішньої радості. Але потім пішли легкі захоплення панянками, що приїжджали в сусідні маєтки, а потім і зв’язок із замужньою жінкою, що служила покоївці в садибі брата Миколи. Це “божевілля”, як називав свою пристрасть Олексій, скінчилося завдяки тому, що Микола зрештою розрахував винуватницю непорядної історії

В Олексію усе більше відчутно дозрівало бажання покинути майже розорене рідне гніздо й почати самостійне життя. Георгій до цього часу перебрався в ларьків, і молодший брат вирішив поїхати туди ж. З першого дня на нього обрушилася безліч нових знайомств і вражень. Оточення Георгія різко відрізнялося від сільського. Багато хто з людей, що входили в нього, пройшли через студентські кружки й рухи, побували у в’язницях і посиланнях. При зустрічах кипіли розмови про пекучі питання російського життя, порицался спосіб правління й самих правителів, проголошувалася необхідність боротьби за конституцію й республіку, обговорювалися політичні позиції літературних кумирів – Короленко, Чехова, Толстого. Ці застільні бесіди й суперечки підігрівали в Олексію бажання писати, але разом з тим мучила нездатність до його практичному втіленню

Неясне щиросердечне безладдя спонукало до яких-небудь змін. Він вирішив побачити нові місця, відправився в Крим, був у Севстополі, на берегах Дінця й, вирішивши вже повернутися в Батурино, по шляху заїхав в Орел, щоб глянути на “місто Лєскова й Тургенєва”. Там він розшукав редакцію “Голосу”, де ще раніше задумував знайти роботу, познайомився з редактором Надією Авиловой і одержав речення співробітничати у виданні. Поговоривши про справи, Авилова запросила його в їдальню, приймала по-домашньому й представила гостеві свою кузину Лику. Усе було зненацька й приємно, однак він навіть припустити не міг, яку важливу роль предназначила доля цьому випадковому знайомству

Спочатку були просто веселі розмови й прогулянки, що доставляли задоволення, але поступово симпатія до Лику перетворювалася в більше сильне почуття. Захоплений ним, Олексій постійно метався між Батурином і Орлом, закинув заняття й жил тільки зустрічами з дівчиною, вона те наближала його до себе, то відштовхувала, то знову викликала на побачення. Відносини їх не могли залишитися непоміченими. Одного чудового дня батько Лики запросив Олексія до себе й досить дружелюбну бесіду завершив рішучою незгодою на шлюб з дочкою, пояснивши, що не бажає бачити їх обох прозябающими в нестатку, тому що зрозумів, як невиразне становище парубка

Довідавшись про це, Лику сказала, що ніколи не піде проти батьківської волі. Проте нічого не змінилося. Навпроти, відбулося остаточне зближення. Олексій переїхав в Орел під прийменником роботи в “Голосі” і жив у готелі, Лику оселилася в Авиловой під прийменником занять музикою. Але потроху початок позначатися розходження натур: йому хотілося ділитися своїми спогадами про поетичне дитинство, спостереженнями над життям, літературними пристрастями, а їй все це було чужо. Він ревнував її до кавалерів на міських балах, до партнерів в аматорських спектаклях. Виникало нерозуміння друг друга

Один раз батько Лики приїхав в Орел у супроводі богатого молодого шкіряника Богомолова, якого представив як претендента на руку й серце дочки. Лику проводила увесь час із ними. Олексій перестав з нею розмовляти. Скінчилося тим, що вона відмовила Богомолову, але все-таки покинула Орел разом з батьком. Олексій терзався розлукою, не знаючи, як і навіщо тепер жити. Він продовжував працювати в “Голосі”, знову став писати й друкувати написане, але нудився злиденністю орловського життя й знову вирішив пуститися в мандрівки. Перемінивши кілька міст, ніде не залишаючись надовго, він нарешті не витримав і послав Лику телеграму: “Буду післязавтра”. Вони знову зустрілися. Існування порізно для обох виявилося нестерпним

Почалося спільне життя в невеликому містечку, куди переселився Георгій. Обоє працювали в управі по земській статистиці, постійно були разом, відвідали Батурині. Рідні поставилися до Лику із серцевою теплотою. Всі начебто налагодило. Але поступово змінилися ролі: тепер Лику жила тільки своїм почуттям до Олексія, а він уже не міг жити тільки нею. Він їхав у відрядження, зустрічався з різними людьми, впивався відчуттям волі, вступав навіть у випадкові зв’язки з жінками, хоча всі так само не мислив себе без Лики. Вона бачила зміни, знемагала на самоті, ревнувала, була ображена його байдужістю до її мрії про вінчання й нормальну сім’ю, а у відповідь на запевнення Олексія в незмінності його почуттів якось сказала, що, очевидно, вона для нього щось подібне до повітря, без якого життя ні, але якого не зауважуєш. Зовсім отрешиться від себе й жити лише тим, чим живе він, Лику не змогла й, у розпачі написавши прощальну записку, виїхала з Орла

Листи й телеграми Олексія залишалися без відповіді, поки батько Лики не повідомив, що вона заборонила відкривати кому-небудь свій притулок. Олексій ледь не застрелився, кинув службу, ніде не показувався. Спроба побачитися з її батьком успіху не мала: його просто не прийняли. Він повернувся в Батурині, а через кілька місяців довідався, що Аика приїхала додому із запаленням легенів і дуже незабаром умерла. Це за її бажанням Олексію не повідомляли об неї смерті

Йому було всього двадцять років. Ще багато чого стояло пережити, але час не стер з пам’яті цю любов – вона так і залишилася для нього самою значною подією життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ твору Буніна “Життя Арсеньєва. Юність”

Categories: Скорочені твори

Links