Переказ сюжету роману Макса Вальтера Шульца “Ми не пил на вітрі”
Роман Макса Вальтера Шульца (род. в 1928 р.) “Ми не пил на вітрі” – про долю й шукання Рудій Хагедорна, юнака з робочої сім’ї. Він теж, подібно Вернерові Хольту, перемінив гімназичну форму на солдатську шинель. Оповідання про шляху героя сполучається з філософськими роздумами й дискусіями. Шульц концентрує дію на відносно невеликій площі – у районі вигаданого міста Рейффенберга, – стягає його в рамках нетривалого часу – квітень – серпень 1945 р. Роман втілює самий момент перелому в історії Німеччини й всю міру драматизму цих
Атмосфера роману виткана з контрастів, із зіткнень світла й тьми. Сліпуче сяйво ранкового квітневого сонця – і уламки розбитих, обгорілих машин; трелі жайворонків, що ширяють у блакиті неба, – і “колючий жах перед безглуздістю смерті”. Близькість світанку й опір мороку (“Півні кричать поутру”), пошуки істини (“Совині сутінки”), перші кроки в організації нового життя під керівництвом комуністів, звільнених з концтаборів або вийшли з підпілля (“Старий стовбур”), – це частини роману й етапи шукань героїв.
Кожний персонаж дається з передісторією; кожний момент дії, кожний
У центрі суперечки, що ведуть герої один з одним і із самими собою, – проблема сутності й можливостей людини. Вона придбала зовсім особливе звучання в роки, коли фашизм наочно продемонстрував можливість повної втрати людиною всяких ознак людяності й коли в боротьбі проти фашизму люди піднялися до безприкладних висот мужності, героїзму. Час із усією гостротою порушило питання, що є людина; пил на вітрі, як думає Леї Фюслер, надламана всім пережитим нею у фашистських катівнях, або ж “людина – це бог, як тільки він став людиною, і якщо він бог – він прекрасний” (ці слова Гельдерлина взяті письменником як епіграф до роману). Питання обертається проблемою життєздатності гуманістичної традиції: чи можуть вона служити опорою в сучасних умовах або вона неспроможна перед реакцією й варварством?
Проблема була для Німеччини життєво важливої. Гітлерівці насаджували в країні духовну вбогість, кидали книги в багаття, вони прагнули викорчувати зі свідомості народу саму пам’ять про досягнення німецької й світової літератури або ж грубо спотворювали їхній зміст. Після розгрому гітлеризму перед німецькою молоддю відкрилася можливість широкого прилучення до щирих цінностей культури. Класика стала для багатьох живим стимулом у важкому розрахунку з минулим. Філолофсько-моральний характер суперечки про людину в романі “Ми не пил на вітрі”, роль цієї суперечки в сюжетному розвитку роману, його значення для шукань і самовизначення персонажів дозволяють говорити про вплив на творчість Шуль-ца філософської прози Томаса Манна, що відзначалося критикою й визнано самим письменником. Безсумнівно також вплив бехеровского “Прощання” з його рефлектирующим героєм, що важко йде до прощання з минулим, до прогресивного світогляду.
Герої Шульца – люди його покоління, звичайні люди, ті, хто, як і він сам, училися в гітлерівських школах, воювали в гітлерівській армії, були причетні до злочинів фашизму. Письменник з’ясовує ступінь їхньої внутрішньої готовності до переоцінки цінностей, міру їхньої здатності на вибір нового шляху. Він дає своїй книзі полемічний підзаголовок: “Роман про невтрачене покоління”. Він проводить героїв через випробування історією, і вони проходять його по-різному.
Автор послав свого героя Рудій Хагедорна в шлях по сторінках роману “без антифашистської фори”. “Треба дивитися гіркій правді в очі: більша частина навіть пролетарської молоді майже повністю забула в часи фашизму про антифашистську боротьбу батьків”, – писав Шульц, пояснюючи свій задум. Романтичний ідеалізм оберігає Рудій від нацистського бруду, але він народжує також помилкові надії, що заважають пізнанню істини. Для того щоб звернутися в реалістичну віру, знайти життєздатний, стійкий розум, Рудій повинен перебороти в собі схильність до “доморослої містики”, до “самотній безпомічного-чесного” тузі. Він раптом відчуває свою німоту, жадає “звільнитися від німоти, щоб не вмерти раніше своєї смерті”. Німота Рудій Хагедорна – мотив, що розвиває брехтовскую тему німоти народу, втіленої в Катрин з “Матінки Кураж”. У романі “Ми не пил на вітрі” він стає одним з лейтмотивів оповідання. Рудій згадує про солдатів, що мучилися пошуками слова. Він пише Леї Фюслер про своєї непередаваної словаовами німоті мови й думки.
З образом Рудій тісно зв’язаний образ дорогі – верб цьому теж є своя символіка. Він іде по дорозі, те звивистої, те прямій, як шосе Москва – Смоленськ, то поодинці (“самотній людині на дорозі здавалося, що нечиста сила жене його вперед”), те із супутниками, які блукають, як і він сам. Він іде до істини через хаос подій, через сум’яття думок і почуттів. Подібно героєві тетралогії Томаса Манна “Йосип і його брати”, Рудій як би проходить через ланцюг смертей і відроджень: “суд парфумів” у гімназії – самопоховання на шляху втечі з нацистської армії – тюремна камера… У підсумку він, як і сам Макс Вальтер Шульц, стає шкільним учителем на звільненій землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)