Переказ роману “Тесс із роду д’ербервиллей”
Реалістичне чуття змусило Харди показати історичний^-історичні-конкретно-історичні суспільні причини тої драми, що сам він розглядає як доказ своєї абстрактної внеисторической концепції. Сюжет “Тесс…”, як і “Джуда Непомітного”, у порівнянні з попередніми романами гранично нескладний у цій “нечуваній простоті” позначилася повна зрілість художника
Чарівна селянська дівчина Тесс, щоб допомогти своїй сім’ї, що бідує, наймається служницею в багату садибу. Хазяїн, грубий гвалтівник, обманом опановує нею. Народжується
У чому ж причини цієї трагедії?
Другий удар, нанесений героїні, Харди теж пояснює соціально. Він говорить про енджеле: “Всупереч всім його спробам бути незалежним у своїх судженнях, ця передова людина залишалася рабом умовностей і звичаїв, яким його навчили в дитинстві”. Цим пояснює Харди розрив енджела з Тесс. Коли вона робко говорить енжелу, що іноді чоловіки прощають таке минуле, енджел, незважаючи на все своє демократичне вільнодумство, жорстоко, майже грубо відповідає: “Ти – неосвічена селянка й поняття не маєш про значення соціальних оцінок”. Рішення женитися на простій селянці енджел уважає своєю величезною заслугою й думає, що, “відмовляючись від честолюбних прагнень мати дружину, що займає положення в суспільстві, багату, знаюче світло”, воно повинен бути вознагражден, принаймні, безвинністю нареченої. Характерно, що потім він кається під впливом розмови з англійцем-мандрівником, космополітом, позбавленим специфічно англійського святенництва в поглядах на шлюб
Нарешті, .хибний крок Тесс – вторинне зближення із соблазнившим її Алеком – зовсім реально пояснюється бідністю Тесс, необхідністю матеріально допомогти сім’ї
Сам собою напрошується висновок, що в суспільстві, де немає бідності й лицемірства, трагедія Тесс була б неможлива. Однак у Харди є й інше пояснення що відбувається, споконвічна, принципова, майже свідома ворожість обставин людині
Харди говорить про жорстокість люблячий друг до друга: “Цю жорстокість назвеш ніжністю в порівнянні із всеосяжною жорстокістю, з якої вона виростає, – жорстокістю обставин до людини, засобів – до мети, сьогодні – до завтра, майбутнього до сьогодення”. Ця жорстокість обставин проявляється головним чином у нещасних випадках, у невдалих збігах або у відсутності збігів удалих, але всі ці випадки настільки неухильно діють завжди в одному напрямку – на шкоду людині, що поневоле здається: за ними коштує зла воля якихось жорстоких богів
Цю думку Харди проводить із дивною послідовністю, починаючи з найпершої сцени роману. енджел і Тесс зустрілися вперше до “падіння” Тесс. Якби вони познайомилися тоді, вони могли б бути щасливі. Але вони не встигли заговорити один з одним, і сьогодення знайомство відбулося вже тоді, коли воно могло лише привести до катастрофи. “У цьому випадку, як у мільйонах інших, дві половини приблизно доконаного цілого не зустрілися в належний момент, обидві половини найдурнішим образом блукали якийсь час по землі, поки не пробив пізню годину. Через це прикре зволікання виникли потрясіння, тривога, розчарування, катастрофа – що було названо дивною долею”. У подібних “прикрих зволіканнях” не можна винити суспільство, тут у наявності фатальна випадковість, що, однак, здобуває характер закону. Харди висловлює як узагальнення: “Рідко людина приходить на заклик, і той, кого можна полюбити, є занадто пізно”. Чи навчаться коли-небудь люди боротися із цими фатальними розбіжностями? Письменник не може на це відповісти: “Ми можемо поставити запитання, чи будуть на вищому щаблі людського прогресу стерті ці анахронізми завдяки більше тонкій інтуїції, більше близькому втручанню соціального механізму, що шпурляє нас нині зі сторони убік; але така досконалість не можна не пророчити, ні навіть мислити як можливе”.
Цій ідеї підпорядковані всі окремі деталі сюжету. Тесс хотіла й могла б дозволити заплутаність свого положення, якби поговорила відверто з батьком енджела, але, придя, не застає його будинку, а зустрічає тільки черствих, відразливих її братів енджела. Вона хотіла й могла б пояснити своє положення енджелу до заміжжя за допомогою листа, але її лист, просуну тое під двері кімнати енджела, потрапило під килим і не дійшло до адресата. Нарешті, останній розпачливий заклик Тесс про допомогу батьки пересилають енджелу в Америку, коли він уже вертається додому, він одержує цей лист лише після того, як воно повернулося з Америки, а тоді вже пізно врятувати Тесс.
Мимоволі в героїв виникає переконання, що таке скупчення нещасних випадків не може саме по собі бути випадковим, що за всім цим коштує чиясь жорстока й глузлива воля. Звідси знаменита кінцівка роману: “Глава безсмертних (по есхилу) закінчив свою гру з Тесс”.
Так само виникають у романі всі марновірні передчуття й пророкування. Троянди, які Тесс одержала в подарунок від Алека, укололи її; півень співає в невизначену годину, проводжаючи молодят енджела й Тесс; камін у їхню шлюбну ніч кидає лиховісний кривавий відсвіт; пришляховий хрест, на якому клянеться Тесс, виявляється надгробьем страченого вбивці; нарешті, Тесс чує стукіт коліс легендарної примарної карети д’ербервил-лий, у якій хтось був убитий і поява якої з тих пор передвіщає загибель членам цієї сім’ї. Антична ідея долі переломлюється через декадентське відчуття беззахисності людини перед особою сліпої невідомої сили й своєрідно переплітається з марновірним селянським фаталізмом більшості героїв. Елемент містичного з’єднується із глибокою реалістичною правдою, з тією прозорістю кожного образа, коли не можна не вірити, що створений автором людин дійсно живе, почуває, думає саме так і не може інакше, – і сполучення це створює неповторну психологічну атмосферу романів Харди.
Як і в “Удалині від збожеволілої юрби”, в “Тесс” любов героїв розвивається на тлі споконвічної, безперестанної селянської роботи. Патетичні сцени, у яких наростає почуття енджела й Тесс, відбуваються в той час, коли закохані доять корів, знімають вершки з молока, кришать сир, доставляють бідони з молоком на станцію. Ця мирна вічна праця оточена мирним і величним спокоєм природи, “сільської тиші”. Харди настільки ж тонкий пейзажист, як і психолог, у його прекрасних описах ліс, поле, тривожна безмісячна ніч дихають, живуть своєю глибоко змістовним життям, гармонічно доповнюють кожний щиросердечний рух, кожну зміну в житті героїв
Тесс нерозривно зв’язана з усім фермерським побутом, з навколишньою її селянським середовищем. Правда, вона поставлена в трохи незвичайне положення, тому що її товаркам стало відомо її аристократичне походження. Але Харди підкреслює, що навіть чисто зовнішня якість Тесс – її краса – не “аристократична”, а успадкована від матері – простої селянки. Те ж можна сказати про щиросердечні достоїнства Тесс. Ця дівчина нескінченно чарівна, життєрадісна, щирі; цілісність і прямота характеру, щиросердечна чистота сполучаються в ній з дивною м’якістю й ніжністю, вся вона немов світиться зсередини. Може здатися, що Тесс – особлива, виняткова істота. Але не випадково Харди оточує її трьома подругами – робітницями на фермі – Изз, Мерією й Ретти, які часом почувають не менш тонко, чим сама Тесс. Вони, подібно античному хору, підкреслюють: героїня – щира дочка народу. Саме це дозволило Харди створити такий яскравий позитивний жіночий образ – чи випадок не єдиний у літературі кінця XIX століття
(1 votes, average: 5.00 out of 5)