Переказ роману “Розгром”

Роман “Розгром”, над яким А. А. Фадєєв працював в 1925-1926 роках, був написаний виходячи із заздалегідь наміченого політичного завдання. Автор уважав: “Перша й основна думка: у громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції, відсівається, а все, що піднялося зі справжніх Корінь революції, з мільйонних мас народу загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка

людей. Ця переробка відбувається успішно тому, що революцією керують передові представники робітничого класу – комуністи, які ясно бачать мета руху і які ведуть за собою більше відсталих і допомагають їм перевиховуватися”.

Відібравши найбільш істотне з життєвого матеріалу, що перебуває в його розпорядженні, Фадєєв створив струнке, органічно закінчене оповідання. “Розгром” складається з 17 глав, кожна з яких має свою назву. Майже неможливо яку-небудь із них вирвати з тексту, хоча глава “Розвідка Метелиці” має свою відносну композиційну завершенность.

Оповідання можна умовно розбити

на три частини. Це й робилося не без підстави автором у перших виданнях. Перші вісім глав являють собою своєрідне розгорнуте введення, експозицію. Розвиток сюжету тут нарочито вповільнене. З перших сторінок роману починається зіткнення характерів основних героїв: Левинсон і Морозка, Морозка й Мечі к. Але ці зіткнення й відносини в загальному спокійному тоні оповідання лише намечаются. Автор відсунув бурхливий розвиток дії, що починається з дев’ятої глави, щоб дати можливість читачеві докладно ознайомитися з положенням справ у загоні, щоб намітити основні конфлікти й потім уже перевірити своїх героїв у справі, у боротьбі, у моменти найвищої напруги. З першої частини читач довідається, що загін Левинсона от уже п’ятий тиждень стоїть на відпочинку в одній з невеликих сілець і обростив усіляким господарством. Люди зледащіли, погано несли службу. Командир загону не вирішувався “зрушити з місця цю громіздку махину: він боявся зробити необачний крок” – не було достатніх підстав, щоб прийняти рішення. Але до кінця п’ятого тижня йому стало ясно, що загін знищать, якщо до цього не приготуватися.

Тепер, коли багато чого з’ясувалося, Левинсон знав, що буде робити він і люди, що перебували в його підпорядкуванні: вони будуть робити всі, “щоб зберегти загін як бойову одиницю”. У той же день він зібрав загонову раду, на якому був прийнятий план відступу, і в найближчу ніч по тривозі підняв загін, щоб піти в безпечне місце, укритися до часу.

У другій частині оповідання, із глави “Мечик у загоні” і по главу “Вантаж” включно, загін зображений у нескінченних переходах і суворій боротьбі із супротивником, що насідав. Партизани прагнули пробитися у вільну від супротивника Тудо-Вакскую долину. Багато днів вони металися по улахинской тайзі, знемагали в боях і виснажливих походах. Всі селища й навіть занедбані хутори займав супротивник. “Кожна крихта хліба добувалася з боєм… Люди черствіли, робилися сухіше, мовчазніше, злій”. Нарешті загін спустився до джерел Хаунихедзы й був у мети, – залишався один перехід, щоб пробитися у вільну від ворога Тудо-Вакскую долину. Але низов’я Хаунихедзы могло бути зайняте супротивником, тому Левинсон вирішив заночувати в тайзі й послав командира взводу Метелицю розвідати місцевість.

Особливістю другої частини роману є відсутність широких батальних картин, незважаючи на те, що все це час загін перебувала в постійних боях. Автор зупиняє свою увагу не на сценах битв, не на болісних переходах загону, а на епізодах перепочинку, відпочинку, ночівлі. Події, про які ведеться оповідання, зв’язані те з ночівлями в місці розташування госпіталю (смерть Фролова), те з перепочинком на березі ріки (випадок із глушінням риби), або із зупинкою, зовсім несподіваної й для загону, і для корейця, у самотньої корейської фанзи (конфіскація свині), або з очікуванням результатів розвідки Метелиці (бесіда Левинсона з Мечиком). Ці “мирні” епізоди повні внутрішнього напруження. Є глибокий зміст у тім, що письменник саме так будував оповідання: йому важливо було виділити ідейно – політичні, моральні проблеми, філософськи осмислити час, події, долі людей і класів

Письменник пильно стежить за ходом думок героїв, за їхніми переживаннями, за відношенням до всього, що відбувається навколо них. Саме в цій частині роману вже визначається особа кожного, відбувається відбір людського матеріалу. У третій, останній частині загін показаний у відкритих боях, що тривали одні доба: глави “Трясовина” і “Дев’ятнадцять” містять у собі самий напружений момент у розвитку дії. Тут зображений розгром загону, дозволяються всі конфлікти. У результаті бурхливих і напружених подій стає остаточно ясним особа кожного учасника що відбуває.

Основні думки письменника повні пафосу: “… все вороже змітається… все що піднялося… загартовується, росте…” У самому романі ніщо вороже не змітається й пафос якось розсмоктується, не залишаючи сліду. Немає в “Розгромі” ні голосних мовлень, ні дзвінких революційних фраз, ні клятв вірності ідеалам. І переможних боїв з гідрою контрреволюції теж немає. Є кров і бруд. Є загибель партизанського загону, затиснутого супротивником і потрапив у пастку, з якої виривається лише жменька партизанів

И навіть цей трагічний фінал поданий без високих слів. Таке неприкрашене й непригладжене зображення подій громадянської війни й забезпечило роману величезну популярність. Втім, і інше викликало підвищену увагу до нього читачів і критики – фігура більшовика Левинсона.

Про коливання командира ніхто в загоні не знав, як ніхто взагалі не міг подумати, що він може коливатися: він ні з ким не ділився своїми думками й почуттями, підносив уже готові “так” або “ні”. Усі вважали його людиною “особою, правильної породи”, і відтоді, як Левинсон командує загоном, не можна було його представити на іншому місці. Кожному здавалося, що самою відмітною його рисою є саме те, що він командує їхнім загоном. Левинсон знав, як думають про нього партизани, але в той же час він бачив “багато своїх слабостей і слабості інших людей і думав, що вести за собою інших людей можна, тільки вказуючи їм на їхній слабості й придушуючи, ховаючи від них свої”. Не показуючи своїх слабостей іншим, він виховував волю й мужність у своїх підлеглих.

Розкривши перед читачем ті сторони життя командира, які були невідомі його підпорядкованими (можливість прояву слабості, коливань, щиросердечні переживання, пов’язані зі спогадом про сім’ю), автор не знизив героя, а зробив його більше людяним і тим самим підсилив симпатії до нього читачів. У другій частині оповідання з безлічі подій, які місцями лише перераховуються, автор затримує увагу на самих необхідні. Ніж сутужніше було людям, чим мовчазніше й злее вони ставали, тим ближче ставав до них Левинсон. Він “тепер завжди був на людях – водив їх у бій самоособисто, їв з ними з одного казанка, не спав ночей, перевіряючи варти, і був майже єдиною людиною, що ще не розучився сміятися”. Всім своїм поводженням, кожним словом він намагався підтримати в людях бадьорість духу.

Мінялися умови – мінялася тактика командира, відповідно до цього автор відкриває нові якості в характері Левинсона. У розмові Левинсона з Мечиком (глава “Вантаж”) утримується дуже багато важливого для розуміння поглядів Левинсона. Командир, як звичайно в ці важкі для загону дні, пішов перевірити варти. Зустрівшись із Мечиком і почувши від нього про злісні почуття стосовно партизанів і революції, командир був здивований і схвильований. “Экий непрохідний плутаник”, – думав Левинсон, продовжуючи обхід варт

Він згадував і продумував свій життєвий шлях. У внутрішньому монолозі розкрилися погляди героя на життя. От до якого головного висновку прийшов командир: “Бачити всі так, як воно є, – для того, щоб змінити те, що є, наближати те, що народжується й повинне бути”. У цієї левинсо – новской формулі виражена сутність його світогляду. Левинсоновское мистецтво керівництва людьми підкуповувало. А “величезна, не порівнянна ні з яким іншим бажанням спрага нової, прекрасної, сильної й доброї людини”, що, по Фадєєву, керувала його справами й учинками, і тим більше залучала. Звідси читацька довіра до нього, якого Фадєєв саме й домагався.

З появою “Розгрому” з’ясувалося, що всі інші літературні герої-більшовики помітно уступають Левинсону, написаному живее й глибше кожного з них. І що роману в цілому призначене зайняти одне із самих видних місць серед добутків про громадянську війну