Фадєєв-Публіцист

Звичайно, ми знаємо розжарення мовлень Фадєєва-Публіциста: “…У громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції, відсівається”. Цей не раз декларируемий і не тільки Фадєєвим теза найкраще говорить про те, що революція не була всенародним справою

Те, що в публіцистичному виступі досить цинічно названий “людським матеріалом”, у романі знаходить живу плоть Федора Піки й Мечика, і людей,

що працювали на току у фіналі роману, і навіть селян сільця, де спочатку стояв загін Левинсона. Вони розуміють: “Головна річ – і виходів ніяких! Хучь так у могилу, хучь так у труну – одна дистанція!”

Нам можуть заперечити: таке прочитання роману й, особливо його фіналу, виходить за рамки можливих меж інтерпретації, субъективистски спотворює авторську волю Фадєєва, для якого Левинсон був ідеалом комуніста-організатора. Так, тут ми починаємо яке в чому сперечатися з автором роману, але саме “яке в чому”. Якщо треба привести сучасну інтерпретацію, що йде врозріз із авторською позицією, то це буде, наприклад,

така, як в А. Гениса, що обвинили всю радянську літературу в гіперактивності, в “істеричній спразі” діяльності:

“Скажена тяга до вчинку,- писав А. Генис,- тема однієї із кращих радянських книг “Розгром”. У Фадєєва ціль не перемога, а дія, не результат, а процес. Його Левинсон, як Копенкин – лицар чистого способу дії, героїзм якого не має потреби у винагороді. Йому сповна заплатила сама стихія активності (…) Герої праці й оборони, що настільки щільно заселили ранню радянську літературу, носяться по землі як очманілі. їхня енергія, Що Спалює, так могутня, що їм уже не до об’єкта додатка сил. Однаково що робити, аби тільки робити: рити котлован, зносити церква, боротися з міщанством, знищувати контру або куркульство як клас” (6).

Не доводиться говорити, що А. Генис не враховує й різну жанрову природу романів “Розгром” і “Чевенгур”, і зміст образа Левинсона.

Ми ж хоча й виходимо за межі авторської інтерпретації, але передумови до такого прочитання фіналу “Розгрому” є. Вони – у суперечливості художнього миру Фадєєва, чия суб’єктивна відданість революції вступала в протиріччя з об’єктивно вираженою загальгуманістичною позицією (про це ми будемо ще говорити далі у зв’язку з образом Павла Мечика). А головне – Левинсон у сприйнятті читача, що по-новому истолковали фінал “Розгрому”, зовсім не перетворюється в якогось демона зла, що руйнує мирне життя людей. Її руйнує те, що сильніше волі й бажання окремої людини й що йменується історичними катаклізмами. Людина підкоряється невблаганній логіці обставин, у яких йому “потрібно було жити й виконувати свої обов’язки”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Фадєєв-Публіцист

Categories: Нові твори

Links