Переказ роману Фенимора Купера “Піонери, іди В джерел Саскуиханны”

Ранній грудневий вечір 1793 р. Коня повільно тягнуть у гору більші сани. У санях батько й дочка – суддя Мармадьюк Темпл і мисс Элизабет. Суддя – один з первопереселенцев; один з тих, завдяки яким ця недавно дика місцевість перетворила. З’явилися церкви, дороги, школи. Навколо заможних сілець – оброблені полючи

Вечірню тишу порушує голосний собачий гавкіт. З підступаючі до дороги лісу вискакує олень. Суддя вистачає двостволку й двічі стріляє у звіра. Олень продовжує бігти. Раптом лунає постріл через дерева. Олень підстрибує. Ще один

постріл – і звір падає намертво.

На дорогу виходить Шкіряну Панчоху – Натти Бампо. Він уже старий, але виглядає як і раніше міцним

Натти привітає Темпла й злегка жартує над його невдалим пострілом. Суддя гарячиться, доводить, що потрапив в оленя. Але через дерево виходить парубок – він поранений у плече однієї із дробин. Суддя припиняє суперечку й, стурбований, пропонує потерпілому допомога. Юнак упирається. До прохань батька приєднується дівчина, спільними зусиллями вони вмовляють пораненого

При спуску з гори до містечка, розташованому на березі озера, Мармадьюка з дочкою зустрічають четверо;

серед них – Ричард Джонс. Останній – людина досить обмежений, але вкрай амбіційний, брехун і хвалько – доводиться двоюрідним братом судді. Він править кіньми, і по його провині ледве не струсило лихо – сани зависли над прірвою. Поранений юнак вистрибує зі своїх саней, вистачає на вуздечку коней невдачливої четвірки й сильним ривком повертає їх на дорогу

У будинку судді лікар-самоучка витягає дробину із плеча юнака. Від подальшої допомоги ескулапа парубок відмовляється, а довіряється непомітно з’явився “індіанцеві Джонові” – давньому своєму знайомому, спившемуся індіанцеві Чингачгуку.

Мармадьюк Темпл пропонує Оливеру Эдвардсу – так кличуть постраждалого незнайомця – відшкодувати заподіяний йому шкода, але він, досить роздратований, відмовляється

Ранком Ричарда чекає приємний різдвяний сюрприз. Турбота Мармадьюка виявилися успішними – його брат призначений шерифом округу. Гроші, довірені судді напередодні війни за незалежність іншому й компаньйоном містером Эффингемом, принесли плоди гідні – весь округ у руках судді. Мармадьюк пропонує Оливеру посада секретаря. Парубок має намір відмовитися, але Чингачгук переконує його погодитися

Сувора зима нарешті пройшла. Початок весни – бездоріжжя, сльота, бруд. Але не сидіти ж будинку?! И Элизабет з подругою часто прогулюються верхи. Один раз у суспільстві Мармадьюка, Ричарда й Оливера дівчини їхали по лісистому гірському схилі. Суддя віддавався спогадам про труднощі заселення цього краю. Раптом Оливер закричав: “Дерево! Хльостайте коней!” Звалилося величезне дерево. Усі проскочили. Оливер Эдварде з ризиком для життя врятував подругу Элизабет.

На озері тане останній лід. Весна одягає зеленню поля й лісу. Жителі містечка віддаються масовому – набагато більшому, ніж це необхідно для їжі, – винищуванню перелітних птахів і риби, що нереститься. Шкіряна Панчоха гнівно їх засуджує. “От що виходить, коли у вільний край приходять люди! – говорить він. – Щовесни, сорок років підряд, я бачив, як пролітають тут голуби, і, поки ви не почали вирубувати лісу й розорювати галявини, ніхто не торкав нещасних птахів”.

Наступило літо. Элизабет з подругою йдуть на прогулянку в гори. Від речення Эдвардса супроводжувати їх Элизабет відмовилася досить рішуче.

Оливер спускається до озера, сідає в ялик і поспішає до Шкіряної Панчохи. Не заставши нікого в хатині, відправляється ловити окунів. Виявляється, Натти Бампо із Чингачгуком теж на рибному лові. Эдварде приєднується до них. Далекий гавкіт собак насторожує Шкіряної Панчохи. Мисливцеві здається, начебто його собаки зірвалися із прив’язі й женуть оленя. Дійсно, на березі показується олень. Рятуючись від собак, він кидається у воду й пливе в напрямку рибалок. Забувши про всім, Натаниэль із Чингачгуком переслідують його. Оливер намагається застерегти їх, кричить, що мисливський сезон ще не відкритий, але, піддавшись азарту, приєднується до переслідувачів. Утрьох вони заганяють тварина, і Шкіряна Панчоха вбиває його ножем

Тим часом дівчини, супроводжувані одним лише старим мастифом, заходять усе далі в ліс. Натикаються на пуму з дитинчам. Той, граючи, підходить до що ощерились мастифу, але пес швидко розправляється з “кошеням”. Але отут на пса кидається мати. У розпачливій боротьбі мастиф гине. Элизабет з жахом дивиться на пуму, що готується до стрибка. За її спиною лунає постріл – величезна кішка котиться по землі. З’являється Шкіряна Панчоха й другий постріл добиває звіра

Мармадьюк в утрудненні: рятівник його дочки обвинувачений – стараннями кузена Ричарда! – не тільки в незаконному полюванні, але й в опорі владі (коли Дулитл – світовий суддя й по сумісництву спостерігач шерифа – намагався зробити обшук у його хатині, мисливець отшвирнул “добровольця” ладь так ще пригрозив рушницею схопленому для підкріплення силачеві лісорубові Біллові Керби).

Суд. З незаконним полюванням складностей ніяких: штраф за зацькований оленя покриває премія за вбитих пум. Опір представникам влади – багато серйозніше. І якщо обвинувачення в образі містера Дулитла присяжні відхиляють, то по другому пункті – погроза зброєю – Шкіряної Панчохи визнають винним. Мармадьюк Темпл присуджує його до години перебування в ганебного стовпа, місячному тюремному ув’язненню й ста доларам штрафу

Элизабет розстроєна. Батько переконує її, що по-іншому він надійти не міг, умовляє відвідати Натаниэля у в’язниці й передати йому двісті доларів. Мисливець радий появі дівчини, однак від грошей категорично відмовляється. Єдине, що він згодний прийняти від випадково довідалася про втечу, що готується, Элизабет, це банку гарного пороху. Дівчина з радістю погоджується. Після її відходу – за допомогою Оливера – Натаниэль біжить

На інший день Элизабет відносить у домовлене місце порох. Однак замість мисливця знаходить там лише запалого в транс Чингачгука. Індіанець бурмоче щось про швидкий відхід до предків, про жалюгідну долю свого народу. Пересушений сонцем повітря понемножечку стає гірким – запахло гаром, і з’явився дим. Почувся голосний тріск, замигтіло полум’я – лісова пожежа! Дівчина розгубилася, стала кликати Шкіряної Панчохи. З’являється Эдварде. Він намагається врятувати дівчину, але полум’я всі ближче. Здається, немає порятунку. Перед особою загибелі, що насувається, Оливер Эдварде пояснюється Элизабет у любові. І, як завжди, у потрібний час і в потрібнім місці виявляється Шкіряна Панчоха. Зваливши на. спину байдужого до всьому Чингачгука, він руслом струмка, крізь дим і вогонь виводить усіх у безпечне місце. Починається гроза. Чингачгук умирає

Відкривається таємниця Оливера Эдвардса. Юнак – син эмигрировавшего в Англію й пізніше загиблого друга й компаньйона Темпла містера Эдвардса Эффингема. Онук зниклі без звістки, легендарного Оливера Эффингема. Виявляється, патріарх ще живий. І це його, що розорився аристократа, намагалися сховати від людських пересудів воевавшие ніколи під його початком Натаниэль із Чингачгуком. Звідси їхнє самітницьке життя, що викликало в сусідів кривотолки й ворожість. Запалого в дитинство дідуся пред’являють тим, що зібралися. Загальне примирення. Мармадьюк Темпл, виявляється, не тільки зберіг і примножив довірене йому стан, але й заповів його нарівно дочці й сім’ї Эффингемов. Элизабет і Оливер усамітнюються. Їм їсти що сказати друг Другові

Осінь. У вересні відбулося весілля Оливера Эдвардса й Элизабет. Кілька днів через помер легендарний Оливер Эффингем, і його поховали на місці згорілої хатини Натаниэля, поруч із могилою великого воїна Чингачгука. Сонячним жовтневим ранком маленький цвинтар відвідують молодята. Застають там Шкіряної Панчохи. Незважаючи на всі угоди друзів, він прощається з ними й відправляється в шлях. “Мисливець пішов далеко на Захід – один з перших серед тих піонерів, які відкривають у країні нові землі для свого народу”.

А. И. Лузін