Переказ оповідання Тупейний художник Лєскова Н. С

План переказу 1. Автор міркує про те, хто такі художники. 2. Робота в театрі Любові Онисимівни й Аркадія. Їхня любов. 3. Аркадій стриже й голить брата графа. 4. Спектакль із Любов’ю Онисимівною в головній ролі.

5. Аркадій раптово відвозить свою улюблену з будинку графа. 6. Вони приїжджають у село й просять їх обвінчати. Священик видає їхнім переслідувачам.

7. Аркадія відправляють в армію, Любов Онисимівна живе на скотарні. 8. Аркадій посилає їй записку, що хоче неї викупити. Він гине. 9. Подальше життя героїні добутку.

Переказ Розділ 1 Оповідання

починається з міркувань про те, хто такі художники… Многим здається, що це просто живописці й скульптори. А, наприклад, ювеліри й кравці – це вже не художники. У свій час в Америці ушановували “художника”, що надавав покійним потрібного вираження особи.

Але, на жаль, його мистецтво не було до кінця зрозуміло народом. Майстри вбили каменями за зображення на особі померлого банкіра, обокравшего все місто, “вираження блаженної співбесіди з Богом”. “Був у такому ж надзвичайному художньому роді майстер і в нас на Русі”. Розділ 2 Нянька Любов Онисимівна була сухою високою бабусею.

У

молодості довелось їй служити акторкою театру графа Каменського. Тоді вона була дуже цікавою дівчиною: з тонким станом і ніжними рисами особи, але вже з молодості “білий як лунь”. Нянька Любов Онисимівна була чесної, лагідної, “любила в житті трагічне”, а іноді могла й запити. Вона часто ходила з дітьми на цвинтар, сідала на могилку й розповідала різні історії. Саме так оповідач довідався від її оповідання про “тупейного художника”.

Розділ 3 Парубок, про яке піде мовлення, служив разом з Любов’ю Онисимівною в театрі. Але тільки він не виступав на сцені, а був “тупейним художником”, простіше сказати, перукарем і гримером. Але не простим майстром, а “з ідеями”, міг зображувати на особі потрібний образ. Парубок був дуже близький серцем чутливої Любові Онисимівні. Тупейщика кликали Аркадієм.

Розділ 4 Аркадій міг зачісувати тільки жінок і самого графа. А граф був у захваті від Аркадія. Своєю увагою граф виділяв його серед усіх.

Він Аркадія наряджав, але нікуди не пускав. Граф собою був негарний. Але Аркадій з нього міг зробити “важливого”. Аркадію було років двадцять п’ять, а Любові Онисимівні йшов дев’ятнадцятий рік. Вони полюбили один одного, але зустрічатися не могли (тільки на гримуваннях).

“Побачення з ока на око були зовсім неможливі й навіть немислимі… ” Розділ 5 Любов Онисимівна була в ті роки не тільки гарна собою, але й талановита. Один раз граф, очікуючи в себе будинку государя (або Олександра Павловича, або Миколи Павловича), запросив поставити на своїй сцені найкращий спектакль. І от на останній репетиції впала куліса й пришибла головній героїні ногу. Отут Любов Онисимівна викликалася виконувати, крім своїх, ще й картини головної героїні.

Граф був несказанно щасливий. У знак особливої вдячності Любові Онисимівні були вручені “камариновие серги” – знак розташування владики. Любов Ані-Симовну після спектаклю було велено переодягти “невинною святою Цецилією” і доставити на графську половину. Любов Онисимівна плакала, переживала, тому що мріяла про Аркадія.

Глави 6, 7 Бажаючи стати перед государем, до графа приїхав його брат. Він був ще гірше й безобразніше графа, так до всьому іншому особа в буфах було. Всі майстри, що голили його, неодмінно його різали. Вони-Те й порадили йому Аркадія.

Брат прийшов до графа із проханням відпустити до нього Аркадія. Граф сказав, що відпустити не може, тому що клятву давав, що Аркадій нікого не буде стригти й голити. Брат все-таки наполіг на тому, щоб Аркадій прийшов до нього “пуделі обстригти”. А там буде видно… Глава 8 Граф відправив Аркадія в будинок свого брата обстригти пуделі й велів повернутися швидше, для того щоб нарядити Цецилією Любов Онисимівну.

Від таких слів Аркадій похитнувся, але зібрав інструменти й пішов. Глава 9 Брат графа розклав перед ним два пістолети й десять золотих. І знайшло щось раптом на Аркадія: став він стригти й голити брата графа. Усе зробив якнайкраще, взяв золото й пішов. Прибіг у театр, став робити зачіску Любові Онисимівні й шепотіти на вухо, що відвезе її.

Глава 10 Спектакль був чудовим. Брати сиділи в ложі, вони були дуже схожі один на одного. Граф був тихий-претихий, явно не на добре.

Брат шепнув на вухо графові, щоб той боявся Аркадія і його бритви. Глава 11 Після спектаклю Любов Онисимівну одягли Цецилією. За дверима комірки стояли шість чоловік, яким велено було піймати Аркадія.

Це значило, що він приречений на мучення. Граф горазд був на такі вигадки: “И диба, і струна – все це було. Казенне покарання після цього вже за ніщо.

Під всім будинком були підведені потайние льоху, де люди живі на ланцюгах, як ведмеді, сиділи. І довго отут млоїли людей, а інших на все життя. А інші навіть із ведмедями були прикуті, так, що ведмідь тільки на полвершка його лапою задерти не може”. Але Аркадій раптом схопив стіл, вибив вікно, і Любов Онисимівна нічого більше не пам’ятала. Опам’яталася Любов Онисимівна від холоду.

Вони мчалися на конях. За ними – графські… Погоня. Зненацька сани перевернулися. Аркадій повідомив Любові Онисимівні, що вони приїхали в село Суха Орлиця – отут живе священик, він усіх вінчає.

Глава 12 Аркадій і Любов Онисимівна постукали в будинок. Священик і його дружина відкрили двері. Молоді кинулися їм у ноги. Аркадій просив їх обвінчати.

Священик почав торгуватися: буде дорожче, адже вони ще й графські. Священик хотів сховати їх у церкві, але отут зненацька постукали у двері. Глава 13 Піп сховав Аркадія під перину, а Любов Онисимівну – у годинний футляр. У будинок увійшло сім чоловік графських, з кистенями.

Священик зі страху видав молодих. Аркадій скинув із себе перину, обернувся до попа й плюнув йому в особу. Сказав, що силою змусив Любов Онисимівну їхати з ним. Глава 14 Любов Онисимівна у своїй комірці з-під підлоги почула стогони: там терзали Аркадія.

Любов Онисимівна кинуласьбило до дверей, але вона виявилася замкненою. Любов Онисимівна вирішила покінчити із собою. Оповила косою свою шию…

Раптом усе завмерло. Опам’яталася вона на скотарні. Біля її була жінка похилого віку з ласкавою особою. Глава 15 Бабу зі скотарні кликали Дросида. Вона за пазухою носила флакончик з Горелкою.

Дросида сказала Любові Онисимівні, що Аркадія від смерті врятувала милість графська. Граф відправив Аркадія служити в армію, але не простим солдатом, а полковим сержантом за те, що братових пістолетів не злякався. Пройшло три роки. Любов Онисимівна жила із Дросидой на скотарні.

Дросида все розповідала про своє життя: вона ще пам’ятала, як старого графа кріпаки зарізали, “тому що ніяк уже більше не могли його пекельної лютості витерпіти”. Один раз увечері у вікно Любов Онисимівни кинули камінь, загорнений у папір. Глави 16, 17 Розгорнула вона папір і очам своїм не повірила. У записці, підписаної Аркадієм Ільїним, було написано, що він уже дослужився до офіцерського чина й хоче неї викупити. Любов Онисимівна спалила лист і стала молитися за Аркадія.

Глава 18 Рано ранком Любов Онисимівна початку напувати теляти й раптом почула, що начебто вночі був зарізаний сонний офіцер за п’ятсот рублів. Любов Онисимівна зомліла. Це двірник зарізав Аркадія.

А Любов Онисимівна з тих пор ходить на його могилу, водить туди дітей, яких няньчить. Глава 19 Любов Онисимівна дістала пузиречек, зробила ковток і продовжила своє оповідання. Аркадія ховали з почестями, на похоронах був губернатор, граф зігнав своїх кріпаків. Двірника покарали батогом і відправили на каторгу. З похорону прийшли, а Любов Онисимівна не може плакати.

З тих пор вона стала пити “рідина із флакона”. Любов Онисимівна просила хлопчика нікому не говорити, що вона п’є, провина собі купує: “ніколи не видавай простих людей: тому що простих людей адже треба берегти, прості люди всі адже страдатели”. Автор згадує, як після цієї трагічної історії, розказаною нянькою, він став зауважувати, як вона вночі не може заснути, поки не сьорбне зі свого “плакона”.

Пом’яне тихесенько свого Аркадія – і “юрк під ковдрочку… ” “Більше жахливих і надривних душу поминок я у все моє життя не видивал”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Переказ оповідання Тупейний художник Лєскова Н. С