Переказ казки “Сивка-Бурка”
Жився-був старий, і було в нього три сини. Молодшого всі Иванушкой-дурачком кликали
Посіяв раз старий пшеницю. Добра вродилася пшениця, так тільки занадився хтось ту пшеницю м’яти так топтати. От старий і говорить синам:
– Милі мої діти! Стережіть пшеницю щоночі по черзі, піймайте злодія!
Настала перша ніч
Відправився старший син пшеницю стерегти, так схотілося йому спати. Забрався він на сінник і проспав до ранку. Приходить ранком додому й говорить:
– Той^-те-все-те ніч я не спав, пшеницю стеріг! Змерзнув весь, а злодія
Не
На другу ніч пішов середній син. І він всю ніч проспав на сіннику. На третю ніч приходить чергу Иванушке-дурачку йти. Поклав він пиріг за пазуху, взяв мотузку й пішов. Прийшов у поле, сіл на камінь. Сидить не спить, пиріг жує, злодія чекає. У саму північ прискакав на пшеницю кінь – одна шерстинка срібна, інша золота; біжить – земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з ніздрів полум’я пишет.
И став той кінь пшеницю є. Не стільки їсть, скільки копитами топче
Підкрався Иванушка до коня й разом накинув йому на шию мотузку
Рвонувся кінь щосили – та ба! Иванушка підхопився на нього спритно
Уж кінь носив-носив його по чисту полю, скакав-скакав – не міг скинути!
Став кінь просити Иванушку:
– Відпусти ти мене, Иванушка, на волю! Я тобі за це велику службу послужу
– Добре,- відповідає Иванушка,- відпущу, так як я тебе потім знайду?
– А ти вийди в чисте поле, у широке роздолля, свисни три рази молодецьким посвистом, гаркни богатирським покриком: “Сивка-бурка, віщий каурка, стань переді мною, як аркуш перед травою!”-я отут і буду
Відпустив Иванушка коня й взяв з його обіцянка пшениці ніколи більше не є й не топтати. Прийшов Иванушка поутру домийся
– Ну, розповідай, що ти там бачив,- запитують брати
– Піймав я,- говорить Иванушка,- коня – одна шерстинка срібна, інша золота
– А де ж той кінь?
– Так він обіцяв більше не ходити в пшеницю, от я його й відпустився
Не повірили Иванушке брати, посміялися над ним досхочу. Так тільки вже із цієї ночі й справді ніхто пшениці не торкав…
Вийшов Иванушка в чисте поле, у широке роздолля, козуб під кущ кинув, а сам свиснув молодецьким посвистом, гаркнув богатирським покриком:
– Сивка-бурка, віщий каурка, стань переді мною, як аркуш перед травою!
Кінь біжить, земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з ніздрів полум’я пишет. Прибіг і став перед Иванушкой як укопаний
– Що завгодно, Иванушка?
– Хочу подивитися на царську дочку Олену Прекрасну!- відповідає Иванушка.
– Ну, улазь до мене в праве вухо, у ліве вилазь!
Нагнав він по дорозі своїх братів, проскакав повз них, пилом дорожньої обсипав
Прискакав Иванушка на площу – прямо до царського палацу. Народ^-народові-народу-диви_-народу сила-силенна, а у високому терему, у вікна, сидить царівна Олена Прекрасна. На руці в неї перс-драговина блискає – ціни йому немає! А собою вона красуня із краса-ииц.
Дивляться все на Олену Прекрасну, а ніхто не вирішується до її доскочити: нікому немає полювання шию собі ламати. Ударив отут Иванушка Сивку-бурку по крутих боках… Фиркнув кінь, заіржав, стрибнув – тільки на три колоди до царівни не доплигнув
Зачудувався народ, а Иванушка повернув Сивку й поскакав. Кричать усе:
– Хто такий? Хто такий?
А Иванушки вуж і сліду нема. Бачили, звідки прискакав, не бачили, куди поскакав
Примчався Иванушка в чисте поле, зіскочив з коня, вліз йому в ліве вухо, а в праве виліз і став як і раніше Иванушкой-дурачком.
Відпустив він Сивку-бурку, набрав повний козуб мухоморів і приніс домийся
– Эва, які грибки гарні!
Розсердилися братові дружини на Иванушку й давай його лаяти:
– Які ти, дурень, гриби приніс? Тільки тобі одному їх є!
Посміхнувся Иванушка, забрався на піч і сидить. Відвертали додому брати й розповідають дружинам, що вони в місті бачили:
– Ну, господарки, який молодець до царя приїжджав! Такого ми сроду не видивали. До царівни тільки на три колоди не доскочився
А Иванушка лежить на печі так посміюється:
– Братики рідні, а не я чи це там був?
– Куди тобі, дурневі, там бути! Сиди вуж на печі так мух лови!
На інший день старші брати знову в місто поїхали, а Иванушка взяв козуб і пішов за грибами. Вийшов у чисте поле, у широке роздолля, козуб кинув, сам свиснув молодецьким посвистом, гаркнув богатирським покриком:
– Сивка-бурка, віщий каурка, стань переді мною, як аркуш перед травою!
Кінь біжить, земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з ніздрів полум’я пишет.
Прибіг і став перед Иванушкой як укопаний. Вліз Иванушка Сивці-бурці в праве вухо, у ліве виліз і став молодець молодцем. Підхопився на коня й поскакав до палацу. Бачить – на площі народу ще більше колишнього. Усе на царівну любуються, а скакати ніхто й не думає: бояться шию собі зламати!
Ударив отут Иванушка свого коня по крутих боках. Заіржала Сивка-бурка, стрибнув – і тільки на дві колоди до царевнина вікна не дістав. Повернув Иванушка Сивку й поскакав. Бачили, звідки прискакав, не бачили, куди поскакав. А Иванушка вже в чисте поле
Відпустив Сивку-бурку, а сам пішов додому. Сіл на піч, сидить, чекає братів
Приїжджають брати додому й розповідають:
– Ну, господарки, той же молодець знову приїжджав! Не доскочив
До царівни тільки на дві колоди
Иванушка й говорить їм:
– Братики, а не я чи це там був?
– Сиди, дурень, помовчуй!..
На третій день брати знову збираються їхати, а Иванушка говорить:
– Дайте мені хоч благеньку лошаденку: поїду і я з вами!
– Сиди, дурень, будинку! Тільки тебе там і не вистачає!
Сказали й виїхали
Нема чого робити, відправилися брати на бенкет, повезли із собою й Иванушку-дурачка.
Приїхали, сіли за столи дубові, за скатертини візерункові, п’ють-їдять, розмовляють. А Иванушка забрався за грубку, у куточок, і сидить там. Ходить Олена Прекрасна, пригощає гостей. Кожному підносить провина й меду, а сама дивиться, немає чи в кого на руці її перстенька заповітного. У кого перстень на руці – той і наречений її. Тільки ні в кого персня не видно…
Обійшла вона всіх, підходить до останньому – до Иванушке. А він за грубкою сидить, одежонка на ньому худа, лаптишки рвані, одна рука ганчіркою обв’язана. Брати дивляться й думають: “Ишь ти, царівна й нашому Ивашке провина підносить!” А Олена Прекрасна подала Иванушке склянку вина й запитує:
– Чому це в тебе, молодець, рука обв’язана?
– Ходив у ліс по гриби так на сук наколовся
– Ану ж бо розв’яжи, покажи!
Розв’язав Иванушка руку, а на пальці в нього царевнин перстень заповітний: так і сіяє, так і блискає! Зраділа Олена Прекрасна, взяла Иванушку за руку, підвела до батька й говорить:
– От, панотець, мій наречений і найшовся!
Умили Иванушку, зачесали, одягли, і став він не Иванушкой-дурачком, а молодець молодцем, прямо й не довідаєшся! Отут чекати так міркувати не сталі – веселим пирком так за свадебку! Я на тім бенкеті був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не потрапилося
(2 votes, average: 3.50 out of 5)