Переказ казки “Городок у табакерці”

Папенька поставив на стіл табакерку. “Поди-ка сюди, Миша, посмотри-ка”,- сказав він. Миша був слухняний хлопчик: негайно залишив іграшки й підійшов до папеньке. Так уже й було чого подивитися! Яка прекрасна табакерка! Пестренькая, із черепахи. А що на кришка^-те! Ворота, башточки, будиночок, інший, третій, четвертий,- і порахувати не можна, і все мало мала менше, і всі золоті, а те^-те-дерево^-те теж золоті, а листики на них срібні; а за деревами встає сонечко, і від нього рожеві промені розходяться по всьому небу

– Що це за містечко? – запитав

Миша.

– Це містечко Динь-Динь,- відповідав папенька й торкнув пружинку…

И що ж? Раптом, невидимо де, заграла Музика. Звідки чутна ця музика, Миша не міг зрозуміти: він ходив і до дверей – не із чи іншої кімнати? і до годинників – не в чи годинниках? і до бюро, і до гірки; прислухався те в тім, то в іншім місці; дивився й під стіл… Нарешті Миша впевнився, що музика точно грала втабакерке.

…Папенька підняв кришку на табакерці, і що ж побачив Миша? І дзвіночки, і молоточки, і валик, і колеса… Миша зачудувався. “Навіщо ці дзвіночки? навіщо молоточки? навіщо валик з гачками?” – запитував Миша

в папеньки. А папенька відповідав: “Не скажу тобі, Миша; сам подивися попристальнее так подумай: або відгадаєш. Тільки от цієї пружинки не займай! а інакше все зламається”. Папенька вийшов, а Миша залишився над табакеркою. От він сидівся-сидів над нею, дивився-дивився, думався-думав, отчого дзенькають дзвіночки?

Тим часом музика грає так грає; от усе тихіше так тихіше, начебто щось чіпляється за кожну нотку, начебто щось відштовхує один звук від іншого. От Миша дивиться: унизу табакерки відчиняються дверцята й із дверцят вибігають хлопчик із золотою головкою й у сталевій спідничці, зупиняється на порозі й вабить до себе Мишу.

“Так отчого ж,- подумав Миша,- папенька сказав, що в цьому містечку й без мене тісно? Ні, видно, у ньому живуть добрі люди, бачите, кличуть мене в гості”.

– Извольте, з найбільшою радістю!

Із цими словами Миша підбіг до дверцят і з подивом помітив, що дверцята йому довелася точнісінько по росту. Як добре вихований хлопчик, він почел боргом насамперед звернутися до свого провідника

– Дозвольте довідатися,- сказав Миша,- з ким я маю честь говорити?

– Динь-динь-динь,- відповідав незнайомець,- я дзвіночок-хлопець-дзвіночок, житель цього містечка. Ми чули, що вам дуже хочеться побувати в нас у гостях, і тому зважилися просити вас зробити нам честь до нас подарувати. Динь-динь-динь, динь-динь-динь.

Миша поштиво поклонився; дзвіночок-хлопець-дзвіночок взяв його за руку, і вони пішли. Отут Миша помітив, що над ним був звід, зроблений зі строкатого тисненого папірця із золотими краями. Перед ними був інший звід, тільки поменше; потім третій, ще менше; четвертий, ще менше, і так всі інші зводи – чим далі, тим менше, так що в останній, здавалося, тільки-но могла пройти голівка його провідника

– Я вам дуже вдячний за ваше запрошення,- сказав йому Миша,- але не знаю, чи можна буде мені ним скористатися. Правда, тут я вільно проходжу, але там, далі, подивитеся, які у вас низенькі зводи,- там я, дозвольте сказати відверто, там я й поповзом не пройду. Я дивуюся, як і ви під ними проходите

Динь-динь-динь! – відповідав хлопчик.- Пройдемо, не турбуйтеся, ступайте тільки за мною

Миша послухався. Справді, з кожним їх кроком, здавалося, зводи піднімалися, і наші хлопчики всюди вільно проходили; коли ж вони дійшли до останнього зводу, тоді хлопець-дзвіночок попросив Мишу оглянутися назад. Миша оглянувся, і що ж він побачив? Тепер той перший звід, під яким він підійшов, входячи у дверцята, здався йому маленьким, начебто, поки вони йшли, звід опустився. Миша був дуже здивований

– Отчого це? – запитав він у свого провідника

– Динь-динь-динь! – відповідав провідник сміючись,- видали завжди так здається. Видно, ви ні на що вдалину з увагою не дивилися; удалині все здається маленьким, а підійдеш – велике

…От перед ними ще дверцята; вони відчинилися, і Миша опинився на вулиці. Що за вулиця! Що за містечко! Бруківка вимощена перламутром; небо пестренькое, черепахове, по небу ходить золоте сонечко; понадиш його, воно з неба зійде, вкруг руки обійде й знову підніметься. А будиночок^-те сталевими, полірованими, критими різнобарвними раковинками, і під каждою кришкою сидить хлопець-дзвіночок із золотою головкою, у срібній спідничці, і багато їх, багато, і все мало мала менше.

– Ні, тепер уже мене не обдурять,- сказав Миша.- Це так тільки мені здається видали, а дзвіночок^-те все оди-накие.

– Ан от і неправда,- відповідав провідник,- дзвіночки не одинакие. Якби всі були одинакие, то й дзенькали б ми все в один голос, один як іншої; а ти чуєш, які ми пісні виводимо. Це тому, що, хто з нас побільше, у того й голос потолще.

…Тим часом їх оточили хлопці-дзвіночки, смикали Мишу за плаття, дзенькали, стрибали, бігали

– Весело ви живете,- сказав їм Миша,- століття б з вами залишився. Цілий день ви нічого не робите, у вас ні уроків, ні вчителів, так ще й музика цілий день

– Динь-динь-динь! – закричали дзвіночки.- Уже знайшов у нас веселощі! Ні,

Миша, погане нам життя. Правда, уроків у нас ні, так що ж у тім користі? Ми б уроків не побоялися. Все наше лихо саме в тім, що в нас, бедних, ніякого немає справи; немає в нас ні книжок, ні картинок; немає ні папеньки, ні маменьки; нема чим зайнятися; цілий день грай так грай, але ж це, Миша, дуже, дуже нудно. Чи повіриш?..

– Так,- відповідав Миша,- ви говорите правду. Це й із мною трапляється: коли після ученья приймешся за іграшки, те так весело; а коли у свято цілий день усе граєш так граєш, то до вечора й зробиться нудно; і за ту й за іншу іграшку приймешся – всі не мило. Я довго не розумів, отчого це, а тепер розумію

– Так поверх того, на нас є інше лихо, Миша: у нас є дядька

– Якого ж дядька? – запитав Миша.

– Дядьки-молоточки,- відповідали дзвіночки,- вуж які злі! раз у раз що ходять по місту так нас постукують. Які побільше, тим ще рідше “тук-тук” буває, а вуж маленьким куди боляче дістається!

Мише схотілося довідатися, чи правду говорить царівна. Він нахилився й пригорнув її пальчиком – і що ж? В одна мить пружинка із силою розвилася, валик сильно закрутився, молоточки швидко застукали, дзвіночки заграли дребедень, і раптом пружинка лопнула. Усе замовкло, валик зупинився, молоточки попадали, дзвіночки згорнулися на сторону, сонечко зависло, будиночки зламалися… Тоді Миша згадав, що папенька не наказував йому торкати пружинки, злякався й… прокинувся

– Що в сні бачив, Миша? – запитав папенька.

Миша довго не міг опам’ятатися. Дивиться: та ж папенькина кімната, та ж перед ним табакерка; біля нього сидять папенька й маменька й сміються

– Де ж хлопець-дзвіночок? Де дядька-молоточек? Де царівна Пружинка? – запитував Миша.- Так це був сон?

– Так, Миша, тебе музика заколисала, і ти тут порядно здрімнув. Розкажи ж нам, принаймні, що тобі приснилося!

– Так бачите, папенька,- сказав Миша, протираючи вічка,- мені все хотілося довідатися, отчого музика в табакерці грає; от я прийнявся на неї прилежно дивитися й розбирати, що в ній рухається й отчого рухається; думав, думав, і став уже добиратися, як раптом, дивлюся, дверка в табакерці розчинилася…- Отут Миша розповів весь свій сон по порядку

– Ну, тепер бачу,- сказав папенька,- що ти справді майже зрозумів, отчого музика в табакерці грає; але ти це ще краще зрозумієш, коли будеш учитися механіці


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Переказ казки “Городок у табакерці”

Categories: Скорочені твори

Links