Передчуття прийдешніх змін. Особиста й планетарна революція
Зараз у наш час неоднозначно оцінюється як і сама революція 1917 р.. так і її підсумки. Старше покоління вважає позитивними її заслуги. Люди середнього віку ставляться до цієї події по-різному. А ми, молоді, часом не знаємо чому вірити, а чому немає. Як же письменник більше близький того часу оцінював ці події? Борис Пастернак почасти відбив свій погляд на революцію в романі “Доктор Живаго”. Очами головного героя нам показане сприйняття письменником революції
Ще до початку всіх подій Юрій Живаго передчуває майбутні кардинальні зміни.
Поступово,
Але не тільки як суспільний переворот з’являється революція на сторінках добутку. Письменник дуже чітко відзначає, що вона відбувається й усередині кожної людини. “Можна було б сказати, – припускає Живаго, – з кожним трапилося по двох революції, одна своя особиста, а інша загальна”. Але поки в передвісті змін Живаго хоче лише злитися з тим, що відбувається: “Так хочеться бути частиною загального одушевления”. Ці нові віяння й круговорот, що закрутився, життя знову й знову виникають у думках Юрія Живаго. “Вірність революції й замилування нею” усе більше опановували ним
Але згодом ця захоплива машина часу початку нависати над героєм як щось невідворотне. “Він уважав себе й своє середовище приреченими. Стояли випробування, може бути навіть загибель”. Це усе що більше розгортається стихійна подія стає вже не” привабливим, а небезпечним по своїх масштабах кардинальних змін. Це вже лякає Юрія Живаго, і він шукає порятунки в роботі й сім’ї. Однак подумки він однаково вертається до цьому й усвідомлював власну незначність у стихійному світі: “Він розумів, що він пігмей перед дивовижною махиною майбутнього”. Людині залишається тільки спостерігати за тим, що відбувається довкола нього й не втручатися. Замилування революцією в Юрія Живаго поки залишається, хоча він уже не почуває себе здатним втручатися в хід подій. Про неї тепер говорить герой як про щось идущем паралельно: “Яка чудова хірургія! Взяти й разом артистично вирізати старі смердючі виразки! Простій, без натяків, вирок вікової несправедливості, що звикла, щоб їй кланялися, расшаркивались перед нею й присідали”. Таке замилування в письменника офарблюється ще хмарою сніжинок. Це збіг природного (снігопад, хуртовина) і людського (революція) дій говорить про їхній вихровий початок. Це усе ще потрясає уява Юрія Живаго, але вже звучать насторажива-кицие нотки: вирок, як відомо, оскарженню не підлягає
Коли, нарешті, Юрій Живаго зіштовхується з результатами цих стихійних процесів, вони аж ніяк не надихають його й не викликають замилування. “Доктор згадав недавно минулу осінь, розстріл заколотників, дітовбивство й женоубийство Палых, криваву колошматину й человекоубоину, що не передбачалося кінця. Бузувірство біл і червоних суперничали по жорстокості, поперемінно зростаючи одне у відповідь на інше, точно них перемножували”. Тут важко судити, кому віддає перевагу письменник. Краще сказати, що він намагається об’єктивно оцінювати сформоване положення. Усе більше стає зрозуміло, що ціль не виправдує засобу ні з боку білих, ні з боку червоних. Кров, пролита обома сторонами, не має й не буде мати виправдань
Юрій, побувавши на війні, тільки в таборі Л иверия зштовхнувся з таким безглуздим кровопролиттям: “Від крові нудило, вона підступала до горла й кидалася в голову, нею запливали ока”.
Життєвий шлях Живаго перетинається ще з одним головним героєм роману – Стрельниковым. Він намагається переконати доктори, що той ніколи не зрозуміє причини таких глобальних змін: “Вам цього не зрозуміти. Ви росли по-іншому. Бруд, тіснота, убогість, наруга людини в трудівнику, наруга жінки. Була що сміється, безкарна нахабність розпусти, маміїв, студентів белоподкладочников і купчиков”.
Живаго виявився здатний тільки констатувати історичні факти й виправляти наслідки (лікувати поранених). Сам же хід історії йому не подвластен. Живаго не може змінити “видих” великої кількості народу. Все це вище його здатностей. Махина глобальних змін не буде концентруватися на маленькій людині. Саме так Пастернак бачить революцію у своєму романі. Він чітко описує прояви безпорадності людини перед стихією, що уривається в життя кожного. Ця стихія в результаті не щадить ні білих, ні червоних. Її “жертвами” стають майже всі герої добутку. Цей вихор революції засмоктує й не пропонує виходу із цього зачарованого кола. І тут, здається, не дуже важливо, на чиїй ти стороні. Головне, не втратити власне “я” у вирі історії. Життя сама потім все розставить по своїх місцях. Але цей стихійний процес довго не буде давати спокою. І не можна тому давати чіткої відповіді на питання: за або проти революції Пастернак. У романі він виступає як художник, що правдоподібно описав реалії того часу
(2 votes, average: 4.50 out of 5)