Патріотична лірика Пушкіна
Чи не центральне місце у Творчості Пушкіна займає патріотична тема. Батьківщина для поета – це не тільки його рідні, друзі, знайомі; батьківщина – це весь російський народ. Із самого раннього дитинства Пушкіну були знайомі тяготи простої людини, його пригноблене, безправне положення. Цьому сприяли й оповідання няньки, Орисі Родіонівни, і довге времяпрепровождение із двірським “дядьком” Микитою Тимофійовичем Козловим, і спостереження за життям двірської челяді. Саме завдяки їм маленький Олександр пізнав принадність російського
Розділяючи погляди передових людей свого часу, Пушкін дуже тонко й безпомилково відбив у своїх віршах їхньої думки й почуття, їхні прагнення й надії. Завдяки майстерності художника, ми без праці уявляємо собі характерні риси російської дійсності того часу.
Із глибокою повагою й симпатією ставився поет до всіх націй своєї країни. Перед особою його музи всі народи були
Ви помнете: текла за раттю рать,
Зі старшими ми братами прощалися
И в покров наук з досадою верталися,
Заздрячи тому, хто вмирати
Ішов повз нас…
Війна, що відняла стільки життів, нарешті закінчилася перемогою. Радість поета була безмежна. Рядки, що прославляли мужність і відвагу російських людей, самі, здавалося, виливалися на папір. А як пишається поет своєю Москвою, поневолити яку так прагнув Наполеон:
Дарма чекав Наполеон,
Останнім щастям упоєний,
Москви уклінної
Із ключами старого Кремля:
Ні, не пішла Москва моя
До нього з винної головою.
Не свято, не прийомний дарунок,
Вона готовила пожежу
Нетерплячому героєві.
Пишаючись співвітчизниками, оспівуючи подвиги простих російських солдатів, яким до війни, та й після її, доводилося випробовувати голод, нестаток і приниження, Пушкіна одночасно із цим висміював показний “патріотизм” дворян, тих, хто в мирний час не випробовував ніяких фізичних незручностей. Їхня любов до Батьківщини була далека від теперішньої, зате як спритно вміли вони виставляти напоказ при кожному зручному випадку свою “любов”. “Хто висипав з табакерки французький тютюн і став нюхати росіянин; хто спалив десяток французьких брошюрок, хто відмовився від лафіту й прийнявся за кислі щи”, – писав про їх Пушкін.
Патріотизм Пушкіна й у тім, що він протягом всього свого життя виступав захисником пригноблених і викривачем “барства дикого”. Як щирий патріот, поет хотів бачити свою батьківщину вільної, її народ щасливим. У своїх віршах Пушкін призивав усіх, кому не байдужна доля Росії, на служіння їй:
Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!
Дуже часто поет звертався у своїй творчості до героїчного минулого своєї батьківщини. Він не заперечував значимості прогресивної діяльності пануючи, але разом з тим відзначав у діях Петра I брутальність і самовладність людини, що привыкли писати свої укази “батогом”.
Щастя батьківщини Пушкін бачив у волі російського народу. Тому й вся своя творчість він направив на досягнення цієї мети. Вірно служачи все життя народу, поет не помилився, коли сказав:
И довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в моє жорстоке століття восславил я волю
И милість до занепалого призивав.
И росіянин народ оцінив діяльність свого заступника. Скільки років пройшло, а нащадки не перестають виражати свою подяку великому співакові за його геніальну творчість, за його невичерпну любов до Росії. А. С. Пушкін – гордість російського народу, і вже тепер можна із упевненістю сказати: поки буде існувати планета Земля, “народна стежка” до цього великого російського генія ніколи не заросте.