Парламентські оратори: Мануэль Кортина. Салюстиано де Олозага. Иоаким Мариа де Лопец

Вересневі події 1840 року, давши перевагу партії прогресистів, висунули на сцену й нових політичних діячів. На місце Гальяно й Мартинеса з’явилися три оратори, що опанували парламентською трибуною. Це були Кортина, Олозага й Лопец. Треба помітити, що жоден з них не відрізнявся такою добірністю, такою бездоганною літературністю мовлення, як його попередники, але за те кожний мав більшу кількість позитивних знань, був більше національний у своїх прагненнях

Глибоко знаючі в законах країни, Кортина й Олозага рідко стають на філософську точку

зору майже ніколи не вдадуться в абстрагованості, так мало властиві самому характеру іспанських націй; вони прямо підходять до головній суті питань, дозволяють їх просто і ясно. Кортина (род. в 1802 р.) не належав до числа тих блискучих діячів, що стомлюють народний слух голосною поголоскою o своїх талантах і користуються всяким випадком виявити вплив на юрбу, хвилюючи її страсті. Як в ораторських мовленнях, так і на важкому міністерському пості після вересневих днів, він залишається зовсім далеким подібних прагнень, але коли має бути теперішня справа, енергійно діє, уже не щадячи своїх сил. Мовлення його завжди ясні,

точні, повні переконливості, він висвітлює дане питання, обговорює його з усіх боків, намагаючись досягти мети одними тільки розумними, логічними доводами; хвилювати ж, дивувати, вражати уяву ніколи не входило в його завдання

Зовсім не таким є дон Салюстиано де Олозага (род. в 1805). Це людина страсті, цілком перейнятий духом партії, готова пожертвувати всім на світі заради негайного торжества тієї справи, якому служить. Успіх становив для нього всі, і у своєму прагненні досягти його він не утруднявся вдатися ні до хитрості, ні до виверту. Викликати хвилювання, залякати, спокусити, захопити, переконає, — кожне із цих засобів вибиралося їм, залежно від обставин, аби тільки тільки хоч на час опанувати розумами; але на цьому й зупинявся Олозага, — на більше не вистачало сил. Він міг направити масу в ту або іншу сторону, згідно з вимогою хвилини, але не міг указати їй вірного шляху, тому й вплив його втрачалося так, же швидко, як здобувалося. Це небезпечний ворог, безцінний союзник, але не вождь, не ініціатор справи; все життя його так і пройде в одних лише прагненнях, так починаннях, що не рідко суперечать одне іншому. Він буде громити церква й духівництво, спалювати монастирі й разом з тим вимагати, щоб Іспанія не змінювала своїй католицькій вірі; проявляти себе гарячим революціонером, і в той же час діяти проти демократії, підтримувати монархію, щоб правити під її прикриттям. Не можна не визнавати в ньому таланта, уміння, спритності в самих важких обставинах, ефектності й сили його ораторських мовлень, здатності гаряче віддаватися справі, влагать у нього всю душу, але дарма стали б ви шукати строгій послідовності, філософському зв’язку в ідеях і принципах, логічності висновків, це зовсім не споріднено його розуму. На ньому, як на ораторі, відбилися всі наслідки крайнього захоплення романтизмом: похилість до тріскучих фраз, до театральної постановки відсутність серйозної обдуманості: але за, те в ньому було одне із кращих якостей, це почуття міри, або, рівновага внутрішньої сили; видно, що він цілком володів своїм мистецтвом і підкоряв його собі.

Не можна сказати того ж o Иоакиме Марії де Лопец (1802-1855). Це зовсім своєрідна, неприборкана натура, що відрізняється саме відсутністю всякої міри, повною запереченням усяких правил, що, втім, анітрошки не виключало в його мовленнях ні сили, ні навіть краси вираження, що нагадує Гальяно. На противагу Олозаге, він не був честолюбний, почуття й уява панували в ньому треба всім, і ця крайня вразливість разом з недоліком твердої стійкості постійно робили його жертвою випадкових обставин. От чому при самім щирому бажанні служити прогресу, він мимоволі, може бути несвідомо, стає пособником його ворогів. Кинэ сказав o ньому: “Лопец y влади – це лицарський дух, що прийняв конституційні форми”.

При уважному огляді його мовлень, ми побачимо в них багато великодушних поривів, надій, мріянь, ілюзій, але ніде не зустрінемо, ні вірних побудов, ні точних і правильних логічних висновків. Очевидно, – і здатний лише до ролі трибуна, Лопец зовсім не мав необхідні якості державної людини. Як оратор, завжди повний жагучого одушевления, він придушував своєю міццю, був позитивно непереборний. “Я ніколи не забуду, – і говорить o ньому далі Кинэ у своїх спогадах, – і яку приголомшливу дію зробив на мене самий голос оратора, він немов виходив прямо із серця, готового розірватися від надлишку його почуттів, що переповняли; порию в ньому чулися якісь глухі, надірвані ноти, a все мовлення дихало життям, обдавала блиском і жаром африканського сонця, проникала в душу, як вістря меча. З перших же слів його відчувалася присутність ще стриманої, але потужної сили страсті, властивої уродженцям Мурсии, a потім кипуча лава вже не переставала виливати на аудиторію, поки не змовкало саме мовлення. Коли, у запалі захоплення, Лопец рвучко подався вперед з нахиленою головою, конвульсивно стиснувши протягнену руку, немов маючи намір схопити або вдарити чолом всю ворожу партію, воно нагадав мені бойового бика, що виступає на арену” {Quinet, Vacances en Espagne.}.

Однак чарівність цього оратора бути нетривало й діяло лише безпосередньо, коли слухач мимоволі захоплювався жагучою силою його живих мовлень; але, коли він прочитував ті, же самі мовлення, бажаючи поглубже вникнути в їхню суть і розібратися в накиданих перед ним ідеях, — колишнє враження негайно ж зникало. Існує повний збірник ораторських мовлень Иоакима де Лопец, але краще б їх зовсім не збирати, тоді принаймні для нас зберігся б переказ o тій чарівній дії, яке він робив на своїх сучасників, a тепер ми бачимо тільки сумний пам’ятник розуму, затемненого мрячними ідеями, що губиться в метафізичних нетрях. Не треба ще забувати, що без допомоги й постійної підтримки Фермина Кавальеро, що невідступно находились при ньому продовження всієї його політичної кар’єри, Лопец ніколи не міг би грати тієї важливої ролі, яку створили йому події 1843 року.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Парламентські оратори: Мануэль Кортина. Салюстиано де Олозага. Иоаким Мариа де Лопец

Categories: Нові твори

Links