Падіння особистості в оповіданнях Чехова “Ганна на шиї” і “Ионич”

Антон Павлович Чехов увійшов у російську літературу на самому початку 80-х років XIX століття. Ця епоха була бідна великими історичними подіями й навіть стала називатися “застійними часами”. Тому у творчості письменника відбилися й розчарування в порятунку й відновленні Росії, і переосмислення системи духовних цінностей. Вся художня діяльність Чехова – заклик до духовного звільнення й розкріпаченню людини. Голос внутрішньої волі, а не спроба знайти істину звучить практично в кожному його добутку. Письменник пише просто і ясно, зовсім

не так, як Достоєвський і Толстой. Ця оригінальна особливість відбилася не тільки мовою оповідань і повістей, але й на сюжеті його добутків

У Чехова вони, як правило, розгортаються спокійно, плавно й чітко. У його прозі немає зовнішнього конфлікту між героями, енергійної й запеклої боротьби або фатального збігу обставин. Майстерність Чехова – це мистецтво більших узагальнень у малій формі. Він показує життя не в повному варіанті, як Гончарів або Тургенєв, а в мініатюрі, з огляду на всі штрихи й деталі. Гумор, особливо в зображенні характерів людей, – одна із провідних особливостей чеховського стилю

Він

висміює тупість, безкультур’я, вульгарність, обивательщину, кар’єризм, співчуває “маленьким людям” і т. д. З кінця 80-х років починається другий період творчості А. П. Чехова, відзначений значним поглибленням проблематики його добутків (з’являються такі теми, як “футлярна” життя інтелігенції, проблеми суспільного значення, що прозрівають і деградують герої). У цих “серйозних епізодах” гумор, що був присутній у ранніх добутках, зберігся, тільки придбав інші відтінки, з’єднуючись із новими темами. Тут письменник критично зображує суспільну пасивність, вульгарність, байдужість, відсутність суспільних запитів у середовищі інтелігенції й т. д. Герої більшості цих добутків ставляться до середнього соціального шару. Це лікарі, учителі, студенти, чиновники й менше – поміщики. Але Чехова тепер більше цікавлять людські якості персонажів, чим їхня соціальна приналежність. Автор не концентрує особливої уваги на конфлікті героя із суспільством, представляючи його частиною цього середовища. Чехів досліджував внутрішній мир людини, вплив побуту й обставин на свідомість і психологію обивателя. Саме в цей період творчості з’являються такі відомі оповідання, як “Ганна на шиї”, “Маленька трилогія” (“Людина у футлярі”, “Агрус”, “Про любов”), “Учитель словесності”, “Нудна історія”, “Будинок з мезоніном”, “Дама із собачкою”, “Палата №6”, “Ионич” і багато хто, багато інші

Аня – головна героїня оповідання “Ганна на шиї”. Це зовсім не бездіяльна людина, якій ні до чого немає справи. Навпроти, вона бере активну участь і життя суспільства, насолоджуючись задоволеннями й розвагами світла

На початку оповідання ця молоденька дівчина виходить заміж за багатий старого Модеста Алексеича, щоб допомогти нужденним і голодним братам. Цей епізод навіть викликає співчуття, тому що перед нами типовий “нерівний” шлюб. Аня змучилася, змушена “доглядати за п’яним батьком, штопати братам панчохи й ходити на ринок”. Заради своїх рідних вона готова на всі, навіть стати дружиною грубого, вульгарного й ненависного їй Модеста Алексеича. Але чи зміниться її життя? У скаредного чоловіка їй ще сутужніше, ніж удома, де було весело, і вона почувала себе вільної. Та й сім’ї допомагати виявилося неможливо. Тепер Аня була багата: чоловік дарував їй “кільця, браслети, брошки”, тоді як недавно вона соромилася своєї “дешевого капелюшка й дірочок на черевиках, замазаних чорнилом”.

И от героїня перший раз з’являється у вищому світлі. Цей епізод є кульмінаційним, переломним моментом у структурі оповідання, у якому можна виділити дві основні частини: заміжжя головної героїні я життя л світському суспільстві. На балі Аня з “забитої”, боязкої дівчини перетворює в даму, “гордий і самовпевнену”: “И в перший раз у житті вона почувала себе багатої й вільної. Навіть присутність чоловіка не стискувало її…”. Сподобавшись начальникові чоловіка, Аня забрала владу над Модестом Алексеичем. Вона, так боявшаяся навіть звуку його кроків, тепер чітко вимовляє йому в особу: “Подите ладь, дурень!”. Тепер вона живе як хоче, у розкоші, у ній з’являються впевненість у собі й самовдоволення. Так, дійсно, Аня весело сміється, фліртуючи із впливовими особами, вона узяла гору над чоловіком, але ця перемога їй далася дуже дорогою ціною – ціною втрати власної душі. Це чітко видно у фіналі оповідання, коли героїня, качаючись на конях, не зауважує рідного батька й братів. Цією сценою автор завершує оповідання. Процес духовної деградації, По думці автора, запобігти неможливо. Аню поглинуло світське суспільство, вона втратила здатність щиро почувати, любити. “Ганна на шиї” – це історія збідніння людської душі, втрати духовних якостей, що є головним багатством людини

Важливим для Чехова є здатність зупинитися, оглянутися, перервати черзі повторюваних подій, відкрити себе для сприйняття духовного миру. Саме в цій здатності стан перемоги над вульгарністю, але цього не розуміла героїня оповідання

Розглянемо еволюцію характеру головного героя оповідання “Ионич”, Дмитра Ионича Старцева. Можна виділити чотири етапи життєвого шляху доктори Старцева, у розкритті змісту яких Чехов лаконічно демонструє поступове зубожіння духу героя, ослаблення його волі, сили опору, втрату активності, живої людської реакції

На першому етапі Дмитро Старців – парубок, тільки що призначений земським лікарем і оселився в Дялиже, недалеко від губернського міста С. Це юнак з ідеалами й бажанням чогось високого. Він повний сил, енергії (“… Пройшовши дев’ять верст і потім лягаючи спати, він не почував ні найменшої утоми”), захоплений роботою настільки, що навіть у свята не має вільного часу. Його цікавлять література, мистецтво, він почуває себе чужим серед обивателів. Доктор Старців знайомить із сім’єю Туркиних, “самої утвореному й талановитої” у місті. Уклад їхнього будинку наштовхує на думку про те, що навіть життя сім’ї Туркиних напрочуд монотоннаі (ті самі жарти, розваги, заняття), пересічна, типова

И це – краща сім’я в місті. А якщо кращі люди такі, те які ж інші? Тут Чехов точно помічає явище обивательщини на прикладі однієї сім’ї. От у це життя занурює молодий лікар Старців. Він намагається боротися з нею, закоханий у Котика, повний надій і т. п.

Але на другому етапі Дмитро Ионич, зробивши невдале речення Котикові й одержавши відмову, уже не намагається пручатися обставинам, він розуміє, у яку трясовину поринає, але не намагається нічого почати; тим самим Старців ховається в “футляр”, відгороджується від усього мира

Він перестає ходити пішки, страждає задишкою, любить закусити. Їздить на парі коней. У нього немає поки близьких друзів, обивателі дратують його своїми поглядами на життя усе менше й менше. Головною розвагою доктора, у яке “він втягся непомітно, помалу”, було по вечорах виймати з кишень добуті практикою білого й зеленого папірця

Уже на третьому етапі Старців відходить від земської лікарні, його увага поглинає більша приватна практика. Тепер він ще більше повніє, ще сильніше страждає задишкою: “Виїжджав він уже не на парі коней, а на трійці з бубенцами”.

Нарешті, на четвертому етапі життя Дмитра Старцева остаточно спустошена й збіднена, він заражений накопиченням, у нього маєток і два будинки в місті, але на цьому він не зупиняється, із задоволенням згадує про папірці, які по вечорах діставав з кишень і із благоговінням перебирав їх. Старців все життя працював, але діяльність, позбавлена мети, виявляється пагубною. І ми бачимо, як у результаті втрати змісту, мети життя руйнується особистість. Поступово доктор Старців перетворився в Ионича. Життєвий шлях на цьому завершений…

Можна зробити висновок, що Старців, все прекрасно розуміючи, нічого не спробував змінити. У цьому його винить і сам Чехов

Показуючи еволюцію Старцева від молодого лікаря, живої й емоційної людини, до ожирілого пухкого Ионича, що на своїй трійці з бубенцами здається не людиною, а “язичеським богом”, А. П. Чехов викриває, таким чином, і середовище, що зробило на головного героя оповідання тлетворное вплив, і його самого

На прикладі доктора Старцева в оповіданні показана взаємодія слабкого й пасивного характеру з духовно зубожілим суспільством і вплив цього суспільства на людину, не здатного до опору й відстоювання в собі позитивних початків

Уміння показати мале у великому, сполучення гумору із сарказмом – головні прийоми, за допомогою яких в оповіданнях Чехова розкриваються вульгарність і обивательщина, здатні загубити навіть розумних, утворених людей…

У своїх творах Антон Павлович Чехов звертається до читачів із закликом не піддаватися впливу обивательського середовища, пручатися обставинам, не віддавати вічні ідеали й любов, берегти в собі людське