Тема духовного падіння людини в оповіданні А. П. Чехова “Ионич”

1. Історія деградації героя. 2. Життя доктора Старцева. 3. Перетворення в Ионича. Влада життєвого футляра обкреслена тут художником сильно, стисле й красиво…

А. С. Глинка Оповідання А. П. Чехов “Ионич” – це історія деградації особистості. Автор описує хворобу суспільства на прикладі молодого доктора Старцева. Простежуючи вплив середовища на людину, письменник показує поступове перетворення доктора Старцева в Ионича – молодого лікаря, що подає надії, в обивателя. “Чехов зумів без втрат згустити грандіозний обсяг всього людського

життя, у всій її трагікомічній повноті на вісімнадцяти сторінках тексту”, – пишуть П. Вайль і А. Генис, називаючи цей добуток мікророманом Майстерність і віртуозність автора, що неквапливо веде оповідання, дозволили додати оповіданню романну форму.

На думку цих критиків, “Ионич” – ненаписаний роман про неслучившейся життя героя. Автор показує нам, як впливає оточення, суспільство, на внутрішній мир героя. На початку оповідання ми бачимо Дмитра Ионича Старцева, коли він тільки що призначений земським лікарем Для приїжджих життя в губернському місті С. нудна й одноманітна, для місцевих жителів

же вона здається дуже насиченою: “є бібліотека, театр, клуб, бувають бали, що, нарешті, є розумні, цікаві, приємні сім’ї, з якими можна завести знайомства”. Однієї із самих “утворен і талановитих” уважається сім’я Туркиних: глава сім’ї Іван Петрович знає користь у жартах, його дружина Віра Йосипівна пише повести, а дочка Катерина Іванівна грає на роялі.

Саме собою, Старцеву радять неодмінно побувати в цій гостинній привітній ідилічній обстановці. Насправді це – типова обивательська сім’я. Перший візит не розчаровує доктора, навпроти, мила домашня обстановка, читання вголос романів про те, чого ніколи не може бути, оркестрова музика, безтурботне времяпровождение – все це приємно гостеві Усе в гостях йому було в новинку, гра Катерини Іванівни подобалася йому, театральна репліка лакея Пави “умри, нещасна! ” викликала сміх.

Віддавшись роботі, доктор рік не був у цій сім’ї, поки його не запросили із проханням полегшити мігрені Віри Йосипівни. Візити його стали частіше – Старців закохався в дочку хазяїна. Він жадає пояснення, але Котик те сухий і холодна, то вручає йому записку, призначаючи побачення на цвинтар Обман нічому не вчить доктора – він їде робити Котикові речення, але виявляється недоречно: Катерину Іванівну зачісує перукар, вона їде в клуб.

У неуважному й приголомшеному стані Старців думає про доданий – уже проявляється в ньому така риса характеру як ощадливість. У романтичному пориві він готовий змінити своє життя, а Котик сміється над ним. У відповідь на речення руки й серця він одержує відмову: “Найбільше в житті я люблю мистецтво, я безумно люблю, обожнюю музику, їй я присвятила все своє життя. Я хочу бути артисткою, я хочу слави, успіхів, волі, а ви хочете, щоб я продовжувала жити в цьому місті, продовжувала це порожнє, марне життя, що стала для мене нестерпна”. Заміжжя Катерина Іванівна сприймає як обмежуючу волю умовності.

Вона рухається до блискучої мети, а не прагне заміж. Уражене самолюбство й сором – от із чим виходить із клубу Старців. Автор влучно зауважує, що все произошедшее схоже на маленьку аматорську п’єсу з дурненьким кінцем. Незабаром доктор знову зажив як і раніше.

У нього була більша практика в місті – результат чотирьох років роботи, повнота від небажання ходити пішки й роздратування на обивателів. Він ні з ким не розмовляв і не сходився близько, ухилявся від всіх розваг, крім гри у гвинт, і завів рахунок вбанке. Це все, що цікавить Старцева, і ці зміни необоротні – середовище засмоктує колись перспективного талановитого доктора усе глибше. Тепер всі навпаки: візит до Туркиним викликає в нього інші думки – він радується тому, що не женився на Котику, його дратує черговий добуток господарки, що повторюються жарти хазяїна. Катерина Іванівна говорить про те, що з її піаністка – як з мами письменниця.

Вона ідеалізує доктора. Старців же думає тільки оденьгах. Улюблена професія вже давно перетворилася для нього лише в джерело доходу. Їде він з думкою: “Якщо самі талановиті люди у всьому місті так бездарні, те який же повинен бути місто…”. Він їде й більше ніколи не буває в Туркиних.

Відтепер Туркини для нього – “ті, що дочка грає на фортепьянах”. По закінченні ще декількох років це вже не Дмитро Старців, а Ионич, “не людина, а язичеський бог”, жадібний, дратівливий, апатичний, самотній егоїст, що живе заради наживи Вульгарне обивательське середовище зробило свою справу. Ионича хвилює тільки ситість і багатство, а зовсім не люди, яким потрібний лікар. Тепер пацієнти більше дратують його, а колишнє роздратування на обивателів забувається, тому що він сам став таким.

Його досягнення за ці роки – трійка з бубонцями, кілька будинків і рахунок у банку. Старців деградував і веде бездіяльне порожнє життя Його могла змінити до кращого й справа життя, і любов, але він усвідомлено піддався впливу навколишнього середовища, як і Катерина Іванівна, що, повернувшись у будинок батьків, поступово стає копією матюкай


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема духовного падіння людини в оповіданні А. П. Чехова “Ионич”

Categories: Твори з української літератури

Links