Талант І. Тобілевича найкраще виявився у жанрі комедії. Драматург вважав комедію найдійовішим драматичним жанром в умовах тогочасної пореформеної дійсності, бо комедія “бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється з пороків, і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!..” І. Карпенко-Карий не міг обминути й такого суспільного зла, що нестримно розросталось у пореформених умовах, як гонитва спритних “мужиків”, особливо недавніх панських прикажчиків та економів, за грошима. Вони, намагаючись “вибитися”
вгору, посісти верхні щаблі в суспільній ієрархії, не гребували нічим у брудному процесі нагромадження грошей, майна, землі. Особливо яскраво ця тема розкрита у п’єсі “Хазяїн”. Специфіку твору визначив сам автор: “Хазяїн – зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!” В основу твору покладено конкретні сторони реальної дійсності. Драматург був досить добре обізнаний з життям сільських багатіїв на українському півдні, з методами збагачення, завдяки яким щонедавно звичайні, але спритні селяни своїм майновим станом та прибутками не лише зрівнялися
з колишніми дворянами, які ще за часів Катерини II володіли тисячами десятин землі, а часом і переважали їх. Колишні “мужики” організовували на скуплених землях економії, мали своїх управителів. “Це вже була широких масштабів експлуатація селянства, що втратило будь-яку надію коли-небудь звільнитися від матеріальної залежності, вже не від “павука”, а величезної бездушної машини хазяйського колеса”, – писала про особливості господарювання нових володарів степу Софія Тобілевич у своїх мемуарах. У центрі комедії – мільйонер-аграрій Терентій Гаврилович Пузир з усім його “хазяйським колесом”. Розкриваючи в численних ситуаціях методику господарювання хазяїна, драматург на конкретному, взятому з життя матеріалі показує весь процес блискавичного збагачення нових власників сотень і тисяч десятин землі, котрі вибилися з мужиків, акцентує на антигуманному характері їх господарювання. У постійному, непримиренному конфлікті перебуває Терентій Пузир з усіма, хто стає на перешкоді здійсненню його хижацьких планів. Він знає, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. Ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махінацій. Він добре усвідомлює, що, погодившись взяти участь у прикритті злісного банкрутства купця Михайлова, порушує державні закони. Пузир боїться відповідальності, та не може з собою нічого вдіяти. Прагнення одержати 20 % валової. виручки бере гору над усіма іншими почуттями і змушує його стати на цей небезпечний шлях. Терентій Гаврилович планує збільшити свої багатства також за рахунок шлюбу дочки з сином багатія Чобота. І його зовсім не цікавить почуття доньки, яка кохає учителя гімназії Калиновича. Та найбільшу частку нетрудових прибутків Пузир одержує за рахунок жорстокої експлуатації найманих робітників, яких “заощадливий” хазяїн годує хлібом “пополам з половою”, який “ні вломать, ні вкусить, коли зачерствіє”. Він страшний у своїй зажерливості, у хижацьких методах наживи. Розуміючи, що “дешевий робітник” там, де бідність, Пузир руками управителів запопадливо здійснює свою програму закабалення селян. Скупити або взяти в оренду всю землю біля своїх економій, довести село до злиднів, примусити трудящих запівдарма працювати на себе, з усього “користь витягати, хоч би й зубами прийшлося тягнуть” – ось основні положення його програми. Ненаситна жадоба до збагачення – провідна, визначальна риса в характері Пузиря. Вона поглинула всю душу користолюбця, зробила його жорстоким і бездушним, безчесним, скупим, деспотичним, черствим і некультурним. Внутрішню нікчемність багатія, його ставлення до людей, до культурних надбань драматург майстерно висміює засобами їдкої іронії, основним джерелом якої є глибоке розкриття суперечності між спотвореним світосприйманням Пузиря і здоровим людським глуздом, між становищем мільйонера і його звичками, між уявленням Пузиря про себе і справжньою його сутністю. Він має стільки землі, що за три дні конем не об’їхати, нагарбав мільйони, я в щоденному побуті через свою ненажерливість залишився дрібним власником, неотесаним глитаєм, який намазує чоботи дьогтем, а чуб оливою, ходить у подертому кожусі, латаному халаті, їсть борщ і кашу, а їдучи в банк, де зберігає свої мільйони, везе в торбі шматок хліба і сала, щоб не витратити й карбованця на обід. Хазяїн вважає себе доброю і чесною людиною, яка свої багатства нажила чесною і важкою працею. Про зовсім інше свідчать вчинки Пузиря. Цей “добродій” і “чесний” хазяїн тисячі людей прирікає на нужду і голод, заради баришів іде на будь-які махінації і злочини, нові прибутки йому дорожчі, ніж щастя рідної дочки. Пузир смішний і дикий у своїй безкультурності – Котляревський йому “без надобності”, на степах Гоголя він не бував. Гуманні патріотичні заходи для нього – це “ярма на шию, які продирають людям кишені”. І зовсім смішно чути в кінці п’єси з уст цього шахрая і негідника цілу тираду про несправедливість між людьми, про те, що його “невинного” і “чесного” хазяїна, злодій і пройдисвіт Петька Михайлов тягне з собою в тюрму. Саркастичний сміх викликає і неминуча смерть зажерливого глитая. Пузир дувся, дувся та й лопнув, ставши жертвою своєї ненаситної жадоби до наживи. “Я сам бачу, що це найкраща моя комедія”, – писав в одному зі своїх листів Іван Карпенко-Карий. Ідейно-тематичний зміст твору дав змогу письменникові порушити низку злободенних соціальних і морально-етичних питань, які змушували сучасників замислитися над тим, як треба було б жити, працювати, мислити, щоб не соромно було ні перед собою, ні перед дітьми та онуками. Усім змістом твору драматург прагнув переконати читачів, що кожному слід діяти за законами правди, справедливості, честі. Цей твір має дуже велике значення, бо в ньому порушено важливі актуальні загальнолюдські питання, що стосувалися й стосуються усього суспільства.
