Останній роман Харди “Джуд Непомітний” (1896)
Це сама автобіографічна його книга. Герой – сільський муляр – марне намагається пробитися до іншого, культурного й творчого життя. Молодий Джуд багато читає, долає латинь, грецький, але йому потрібно вчитися систематично. З великою силою Харди показує, якою неможливою, нездійсненною мрією залишається для людини з народу вище утворення. Чудова сцена, коли Джуд стоїть на дорозі й на обрії, у прозорій далечіні йому є майже казкове бачення – університетське місто Кристминстер (Оксфорд), місто його мрії. Але й потрапивши в це місто, Джуд виявляється
Джуд пише на стінах коледжу: “И в мене є серце, як у вас, не нижче я вас”, – але на цьому й вгасає його неспроможний протест. Джуд ще міг би пробитися, якби він був один. Але випадкова,
Як і до Тесс, людина, якого можна по-справжньому полюбити, приходить до Джуду занадто пізно. Джуд, щоправда, вирішується піти проти всіх соціальних умовностей і з’єднується зі своєї улюбленої, що теж іде до нього від “законного” чоловіка. Але це порушення суспільної моралі губить другу спробу Джуда знайти своє місце в житті – спробу стати священиком. “Дивно, що як перше його прагнення – до академічного утворення, так і друге його прагнення до апостольського служіння – було припинено жінкою. Чи винуваті в цьому жінки, – думав він, – або винуватий штучний порядок речей, при якому нормальні полові інстинкти перетворюються в диявольські домашні сільця й пастки, що затягують і втримують ті, хто хоче йти вперед?”
Як ми побачимо, це коливання між двома різними рішеннями питання характерно для всього роману. Через “незаконне” співжиття із Сью Джуда не допускають ремонтувати церква, він залишається без роботи й не може прокормити сім’ю. Його маленький син, з жахом довідавшись, що в матері буде ще дитина, убиває інших дітей і себе, щоб не бути в тягар батькам, а Сио дозволяється від тягаря мертвою дитиною. Ця страшна розв’язка драми змушує Джуда повторити проклін Іова – проклясти той день, коли він народився
Підбиваючи гіркий підсумок свого життя із Джудом, Сью говорить: “Є щось поза нами, і це щось говорить: “Немає!” Спочатку воно сказало: “Не вчися!”, потім: “Не працюй!”. Тепер воно говорить: “Не люби!”
Протягом усього роману знову й знову наполегливо, болісно виникає питання: що ж таке це “щось поза нами”, що забороняє людині здійснювати асі природні людські права на життя?
Як і в “Тесс із роду д’ербервиллей”, Харди дає двоїста відповідь на це питання. Іноді сам Джуд усвідомить, що його призвела до поразки бідність. Герої роману розуміють також, що їхньої любові перешкодили умовності святенницького англійського суспільства – і автор підкреслює це біблійним епіграфом: “Буква вбиває”. Саме ці суспільні умовності тріумфують зрештою, коли Джуд після нічного пияцтва вертається до своєї дружини, а Сью – до нелюбимого чоловіка, роблячи над собою з моральних і релігійних міркувань жорстоке насильство. “Я був п’яний від джипу, а ти від релігії”, – говорить Джуд про причину цих повернень “у лоно сім’ї”. До свого релігійного звертання Сио теж прекрасно розуміла соціальну обумовленість їхньої трагедії: “Я думаю, що суспільні рамки, які нав’язує цивілізація, відповідають нам не більше, ніж умовні форми сузір’їв справжньому розташуванню зірок”. Це викликає в Сио надію, що життя не завжди буде так виродливаі: “Коли люди майбутнього оглянуться па варварські звичаї й забобони того століття, що ми маємо нещастя називати своїм, – що скажуть вони?”
Але нерідко й герої й автор відмінюються до іншої точки зору. Трагедія Джуда й Сью виявляється трактованої в дусі Шопенгауера споконвічною трагедією грішної плоті, прокльоном Адама. Їх приводить до катастрофи сліпа, нерозумна воля до життя й на радість, що суперечить приреченням долі, – тому що долею людству призначені тільки горе й смерть
Звідси, як і в “Тесс із роду д’ербервиллей”, всі фатальні збіги роману. Колись від одного з перед-новий Джуда пішла дружина, він хотів викрасть із її до, ма тіло свого померлої дитини, був пійманий і за крадіжку зі зломом повішений на пагорбі біля Коричневого будинку. У того ж будинку відбулася сварка батька й матері Джуда, після чого мати утопилася. На тім же фатальному місці починаються й кінчаються всі нещасні події в житті самого Джуда. “Мені чудиться, начебто трагічна доля переслідує нашу сім’ю, як це було з будинком Атрея”, – говорить Джуд, і от у романі, немов акомпанемент до трагедії Джуда, починають звучати фаталістичні слова хору з есхилова “Агамемнона”: “Життя така, як вона є, і прийде до кінця, їй визначеному”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)