Останній шедевр Бермана (за новелою О. Генрі “Останній листок”)

Осінь того року, як завжди, була гнилою, сирою, дощовою. Такий самий не­погожий настрій був у Джонсі, молодої художниці. Вона захворіла на пневмонію і цілими днями лежала в ліжку, а перед її очима була глуха стіна.

Вигляд фарбованого залізного ліжка, цегляної стіни за вікном, що обридла до нестями, ще більше погіршив настрій хворої. Вона не спроможна була змінити становище, що склалося: Джонсі не могла покинути кімнату хоча б на деякий час. Хвороба прикувата її до ліжка, від високої температури у неї наморочилось у голо­ві, темніло в очах, їй

здавалося, що вона помирає. Доглядала її подруга Сью. Лікар сказав Сью: “У неї один шанс.. І цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити…”

Сью всіляко намагалася підбадьорити подругу, виконуючи поради лікаря, але все було марно. Джонсі байдуже дивилася на плющ за вікном, який щодня скидав листя і рахувала ті, що залишилися. Вона сказала подрузі, що коли впаде остан­ній листок, вона помре.

Сью впала у відчай. Звісно, тут річ була не в останньому листку плюща, а в навіюванні. Сью повірила, що так воно і станеться, і вирішила в жодному разі не підкорятися цьому навіюванню, в яке примусила її повірити хвора Джонсі.

Але як врятувати подругу? Як не дати впасти цьому клятому останньому листку?

Сью вирішила звернутися по допомогу до старого художника Бермана. У кім­наті у Бермана “стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра”. Сью по­просила Бермана намалювати лист плюща на стіні будинку, що був проти вікна кімнати, де лежала хвора Джонсі.

Спочатку він відмовився, кажучи, що це все примхи, але згодом зрозумів, що все занадто серйозно.

Наступного дня йшов дощ зі снігом. Було холодно і вітряно. Проте час узяти­ся за роботу. І Берман зробив все вчасно. Коли Джонсі попросила Сью підняти штору, та стомлено послухалась. Перед їхніми очима “на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний. Темнозелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі. Неймовірна річ! Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер…”

Це був шедевр Бермана, який “у мистецтві був невдахою… Весь час він зби­рався створити шедевр, але навіть не почав над ним працювати…” Зараз перед очима Джонсі і Сью був справжній шедевр. Подібних робіт у його творчому житті ніколи не було. Вся сила цього малюнка була в тому, що він врятував життя ре­альної людини. Цей намальований листок дав Джонсі надію на одужання, і вона одужала, а Берман помер: він наче виконав те, що йому було треба, до чого праг­нув усією душею. Намаїював шедевр і помер.

“Сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер Берман”, – сказала Сью подрузі. “Він хворів тільки два дні. Позавчора вранці двірник знайшов ста­рого в його кімнаті безпорадного від страждань. Його черевики й одяг геть про­мокли і були холодні, як лід. Ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахли­вої ночі…”

Які ж треба мати високі моральні якості, щоб пожертвувати своїм життям за­ради одужання по суті чужої людини! Цей листок на цегляній стіні Берман на­малював тоді, коли вітер зірвав останній листок із плюща. Листок Бермана став листком надії, сподівань на життя. Зрозуміло, що, створюючи свій шедевр, ста­рий художник не думав про власну смерть. І для нього цей листок тоді теж був листком надії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Останній шедевр Бермана (за новелою О. Генрі “Останній листок”)

Categories: Шкільні твори

Links