Особливості творчого методу в романі Стендаля “Пармская обитель”
Полюбившаяся Стендалю з юності Італія сприймалася їм як країна сильних страстей і прекрасного мистецтва. Характери італійців завжди особливо цікавили Стендаля ” Італійські хроніки” відтворюють різні форми страстей. Виходять у Світло чотири повісті – ” Виттория Аккорамбони”, ” Герцогиня ди Паллиано”, ” Ченчи”, ” Аббатиса з Кастро”. Всі вони являють собою художню обробку знайдених письменником в архівах стародавніх рукописів, що оповідають про криваві трагічні події епохи Відродження. Разом з ” Ваниной Ванини”
Італії письменник зобов’язаний народженням задуму нового роману: в 1839 м за 52 дня Стендаль пише “Пармскую Обитель”. Всі романи Стендаля, крім останнього, не багаті інтригою: чи можна назвати складним сюжет ” Червоного й чорного”, наприклад? Подією тут стає народження думки, виникнення почуття. В останньому ж романі Стендаль показує себе неперевершеним майстром сюжетостроения: тут і зрадництво батька, і таємниця народження сина, і таємниче пророкування, і вбивства, і висновку у в’язницю, і втеча з її, і таємні побачення,
Стендаль вирішив домогтися успіху в публіки, але разом з тим не втратив своїх досягнень письменника – психолога: характери виписані ще більш опукло, ніж у ранніх романах, немає довгот в описі станів персонажів
Яскравий колорит Італії надає всьому оповіданню особливу барвистість. Є й інші нові риси. Так, наприклад, тільки тут ми зустрічаємо дуже своєрідне напуття юному аристократові Фабрицио: ” Намагайся заробляти гроші працею, корисною суспільству. Я передбачаю небувалі зміни: може бути, через п’ятдесят років дозвільних людей не захочуть терпіти”. Якщо у двох попередніх романах зіставлення часу дії з епохою Наполеона виникало епізодично, то в новому романі вона включена в саме оповідання: перед нами знаменний часовий відрізок – із вступу французьких військ в Італію до повстання карбонаріїв. Це дає можливість розширити спостереження. Двір і придворні вдачі пармских правителів принців Рануциев Эрнестов, що відрізняються один від іншого в основному тільки порядковим номером – 3,4 або 5тий ( як, на думку Стендаля, і королі Франції), закони й беззаконня, що творять у Парме, теж у сатирично згущеному тоні відтворюють Францію
Роман називається ” Пармская Обитель” – його композиційним і ідейним центром є політична в’язниця – монастир, що піднімається над містом. Попавшие туди по помилковому доносі, обвинувачені в недосконалих злочинах, гинуть там без суду й наслідку. Це символ беззаконня й сваволі, що створює основну тональність роману
Головним ворогом тиранії Стендаль знову зображує думку. Правителеві Парми належати слова: ” Розумна людина, як не намагається додержуватися благих принципів, завжди в чому-небудь виявиться те саме що Вольтерові й Руссо”. Благі принципи тут – це покірність, Руссо й Вольтер – це бунт. Релігія й церковники, як і в ” Червон і Чорному” знову стають предметом іронічного відтворення, але тепер це вже не безансоновский прихід, а організована система, що придушує все сміливій і самостійне в людині, держава в державі, заснована на лицемірстві й сваволі. Юному Фабрицио дель Донго навчений життєвим досвідом граф Моска радить приховувати свій розум, коли він виявиться в середовищі церковників, прийняти їхні правила поведінки як правила гри у віст. Але це не правила нормального життя, а щось, зовсім протилежне людським потребам
У центрі сюжету – доля Фабрицио і його тітки, що вийшла спочатку заміж за наполеонівського офіцера, а потім, що стала герцогинею, Сансеверина. Саме з нею в роман входить тема Наполеона. Сто днів, свідком і учасником яких став Фабрицио, дали можливість Стендалю показати ілюзорність подань про Наполеона як про провісника волі. Однак замилування його величчю парадоксально виправдується незначністю суспільних устремлінь, які складаються після падіння цього кумира
Герої роману, не одержавши можливості знайти щастя у волі – Наполеон або не опавдал їхніх надій, або виявився ними ложно зрозумілий, – ” відправляються на полювання за щастям” у любові. Але воно в останньому романі Стендаля досяжно лише шляхом обману. Джина Пьетранера, люблячи графа Моску, може стати тільки його коханкою й при цьому ще повинна вийти заміж за графа Сансеверина. Клелия Конти, щоб урятувати життя улюбленому нею Фабрицио, спочатку підсипає снотворне своєму батькові, а потім змушена піти заміж за нелюбимого маркіза Крещенци. Фабрицио й Клелия інсценують смерть і похорони свого сина, щоб мати можливість бачити його. Так змушені надходити чесні люди, а безчесні – їхню більшість – посилають інших на смерть, якщо це необхідно для їхнього престижу, або, у найкращому разі, змушують поступитися честю, як до цього примушує герцогиню Сансеверину черговий Рануций Эрнест.
Дія роману відбувається в Італії. Автор передає жагучі характери італійців, аргументує їхні вчинки властивих їхніх націй проникливістю, невимушеністю й відсутністю марнославства, природженою стриманістю, що сполучається з палкістю, часом і релігійною забобонністю. Саме з таких позицій стають зрозумілі вчинки графа Моски, Фабрицио, Клелии, Ферранте Впала
Основна увага автора зосереджена на характерах Джини Сансервери й Фабрициою В Джині автора найбільше залучає здатність безроздільно віддаватися почуттям, що сполучається зі шляхетністю помислів, з повагою до людей, дійсно гідним його, будь те аристократ або її слуга. Карбонарій Ферранте Впала, переконання якого не розділяє герцогиня, користується її заступництвом, тому що це по-своєму чесна людина. Вона може наказати отруїти князя Рануция Эрнеста, тому що він низький зрадник, і не буде при цьому випробовувати каяттів совісті. Тільки любов до племінника, що вона сприймає як жахаюче кровозмішення, викликає її страждання. Але вона італійка, і не може допустити торжества сопреници: якби вона захотіла, то Клелия не вийшла б заміж за маркіза Крещенци. Серед італійок її типу Стендаль називає цілком реальна особа – Анжелу Пьетагруа, моральність якої визначалася пристрастю, а не розумом
Фабрицио, як і його попередники в романах Стендаля, відправляється на полювання за щастям. Міняються його подання про життя. Під впливом тітки Джинів і її чоловіка, офіцера армії Наполеона, Фабрицио біжить таємно у Францію, боротися разом зі своїм кумиром. Але Фабрицио чекає жорстоке розчарування, коли він на поле Ватерлоо розуміє, що є Війна. І це перше розчарування рятує його від захопленості. Приймаючи умови гри у віст, він вивчає теологію в Неаполе, хоча духовна кар’єра не приваблює його. Тільки в Неаполе він розуміє, що необхідно знати багато чого, щоб життя стало воістину значної. Приймаючи правила гри свого часу, Фабрицио не дуже замислюється про моралі, багато читає й захоплюється археологією, але честолюбство в нього відсутній, він шукає любові, тому що він – італієць. Довгий час йому здається, що він не здатний на це почуття. Тільки зустріч із Клелией Конти по-справжньому будить душу героїв. Саме бажання домогтися її любові змінює його особистість. Від колишнього легкодумства не залишається й сліду, всі його помисли спрямовані на улюблену жінку. Він робить кар’єру, але це його не радує. Навіть успіхи Фабрицио як проповідника стимульовані бажанням побачити кохану на своїх проповідях. Зі смертю Клелии й сина життя його втрачає зміст, і він стає ченцем картезіанського монастиря, де через рік умирає
Фабрицио відрізняється від своїх попередників особливою італійською емоційністю, безпосередністю реакцій, байдужністю до тому, яке суспільне становище він займає. Останнє, однак, може бути наслідком того, яке високе положення йому забезпечено завдяки турботам тітки й графа Моски. Він не прагне пізнати навколишній світ, приймаючи його таким, який він є. Життєва поразка повертає Фабрицио до властивій йому споглядальності. Знову перед нами талановита особистість, і знову автор приходить до переконання, що чесній і розумній людині немає місця в цьому світі
Знаменуючи вищий етап і справжній підсумок творчої еволюції Стендаля, “Пармская Обитель” являє собою складна жанрова єдність, що відбила своєрідність розвитку художнього методу письменника. Новий роман демонстрував зрілість майстерності творця соціально-психологічного роману
(2 votes, average: 3.50 out of 5)