Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького – Іван Семенович Нечуй-Левицький
Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.)
Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького
Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське
У творах І. Нечуя-Левицького поєднується тенденція до предметності, локальності й конкретності – соціальної, етнографічної, географічної із прагненням художника до поетизації кращих сторін народного життя, до зображення селянського світу в рельєфних, пластичних образах.
Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в “Афояському пройдисвіті” , він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української байки Григорія
У повісті “Кайдашева сім’я” яскраво постають сцени з життя села Семигори. Автор майстерно розкриває психологію дійових осіб у комічному діалозі між Карпом і Лавріном, у сценах сутичок, що відбуваються між свекрухою та Мотрею. Тут найповніше проявляються риси індивідуалізму, дрібновласницької психології, що робили нестерпним життя селянства.
Таким чином, творчість Нечуя-Левицького взагалі, і майстерність у відтворенні життя українського села, зокрема, були новим кроком у художньому відтворенні дійсності.
Мова творів письменника – переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим досвідом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію, повість належить до найкращих творів українського письменства.
Змальовуючи людські характери, І. Нечуй-Левицький стверджує, що хліборобська праця для українця – культурно-моральна цінність, основа буття, світосприймання, принцип трудової етики, передумова щастя.
Один із героїв творів Нечуя-Левицького – Микола Джеря – людина обдарована, розумна, добре малює, різьбить, зробив малу скрипочку, гарно грає і співає. Микола прагне мати своє господарство, прив’язаний до землі, не хоче миритися зі своїм становищем, а тому веде боротьбу з суспільством, заснованим на насильстві та несправедливості.
З хліборобськими генами пов’язана й така риса українського національного характеру, як пантеїзм, прив’язаність до землі, землі-матері, а також матері, жінки-матері і жінки, шляхетна любов до якої витворила своєрідний духовний аристократизм українця.
Характерною особливістю творчої індивідуальності І. Нечуя-Левицького є органічне поєднання тонкого ліризму і винятково дотепного гумору. Показовою з цього погляду є передусім повість “Кайдашева сім’я”. У ній м’які, пастельні описи мальовничої природи українського села, розповіді про найінтимніші, найніжніші почуття молодих героїв твору змінюються непривабливими картинами сварок, бійок, зображенням патріархального селянського побуту. З творчістю Нечуя-Левицького в українську літературу прийшла своєрідна манера змальовувати образи й природу мовою живопису.
Пейзажі, які майстерно вмонтовує Нечуй-Левицький у свої твори, є ніби продовженням думок і мрій персонажів, полем зіткнення переживань героя і природи. Так, поетична душа старого Панаса Крутя (“Рибалка Панас Круть ” ) може розкритися лише наодинці з чудовою природою. У таких випадках тональність пейзажу мотивована психологічним станом героя.
Отже, знову бачимо глибинний зв’язок людини з природою – чинник, який є головним для українців. Письменник підкреслює, що природа для українського народу є живою, розумною, говорячою й думаючою. Од того любов до природи в піснях, надихана її “живим духом”.
Глибоке відчуття краси природи українського села вказує на зв’язок українця з землею. Відомо, що вся стародавня культура українців зростала на культі землі, хліборобської праці. Хліборобство було для українців єдиною надією, мрією, ідеалом їхнього життя. Земля – основний елемент світо будови, головна ланка у світотворчому ланцюгу. Отож, найяскравішою рисою особистості українця є незвичайний, таємничий контакт із духом рідної землі.
Зокрема, хліборобська праця прищепила Миколі Джері, герою однойменної повісті, надзвичайну любов до природи, а разом з нею – поетичність вдачі.
Тонко відчуваючи різноманітні кольори, багатство їх переливів, письменник створив яскраві портрети, багаті Своєю різнобарвністю ландшафти і т. ін. Він майстер передавати світлотіні (елемент, властивий живопису), чим досягає виразності образів, зримості картин українського села.
Стильова манера письменника тяжіла до поєднання реалістичної конкретності й точності в описах по буту з живописною образністю. Використавши можливості живопису у відображенні багатобарвного об’єктивного світу, Нечуй-Левицький дав поштовх до розширення зображувальних засобів літератури.
Значення творчості
І. Нечуй-Левицький значно розширив естетичні обрії української літератури, збагативши її новими жанрами й виражальними засобами. У його творчості українська проза здійснила перехід від традиційної фольклоризованої оповіді до об’єктивно-епічної манери, відкривши цим простір для відтворення складних причинно-наслідкових зв’язків людини з суспільством, ліричних і філософських відступів, тобто, для урізноманітнення можливостей художнього відображення складного і мінливого об’єктивного світу.
Значення постаті Нечуя-Левицького в літературі 70 90-х pp. XIX століття полягає в здобутках у створенні багатобарвного і рухливого пейзажу. У його творах описи природи стають засобом виразної психологічної характеристики персонажів.
Для нового злету української художньої прози був наявний міцний грунт, оскільки в українській літературі попередніх років відбувався складний процес синтезу і боротьби різних ідейно-художніх напрямів, течій, стилів, жанрів: продовжує функціонувати бурлеск, розвивається романтизм, існують деякі традиції сентименталізму, нарешті, утверджується критичний реалізм. І всі ці напрями набувають своєрідних рис.
Саме в цих умовах починає свою творчу діяльність І. Нечуй-Левицький.
Головною ж заслугою Нечуя-Левицького було створення соціально-побутової повісті й роману, у яких типові характери змальовані з повнотою, властивою письменникам гоголівської реалістичної школи, і поставлені в докладно описані етнографічно та соціально правдиві типові обставини.
Отже, митець-новатор, чудовий знавець дійсності, Нечуй-Левицький торував шлях наступним письменницьким поколінням у правдивому відтворенні життя українського села.
Творчість Нечуя-Левицького – помітний внесок у подальший розвиток всієї української культури. Взірець високої майстерності, творчість письменника була новим кроком у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів, у засобах розкриття життя українського села XIX століття.
Цінність літературної спадщини Нечуя-Левицького полягає у реалістичному зображенні тієї епохи, в яку жив письменник. У творах письменника показані духовні багатства народу, висловлена любов автора до простого люду, віра в його сили, а також не примиренність до гноблення, до приниження людської гідності. ?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)