Основні теми і ідеї добутків О. І. Купріна
У світовій літературі взагалі, а в російській літературі особливо, проблема взаємини людини з навколишнім його світом займає велике місце. Особистість і середовище, індивідуум і суспільство – про це міркували багато російських письменників XІX століття. Плоди цих міркувань відбилися у багатьох стійких словесних формулах, наприклад у відомій фразі “середовище заїло”. Помітно загострився інтерес до цієї теми наприкінці XІX – початку XX століття, в епоху, переломну для Росії. У дусі гуманістичних традицій, успадкованих від минулого,
Творчість Цього письменника була довгий час як би в тіні, його заслоняли яскраві представники сучасної йому прози. Сьогодні добутки О. Купріна викликають великий інтерес. Вони приваблюють читача своєю простотою, людяністю, демократичністю у найблагороднішому змісті цього слова. Світ героїв О. Купріна строкатий і різноманітний. Він сам прожив яскраве,
Сама історія незвичайного кохання, історія гранатового браслета розповідається таким чином, що ми бачимо її очами різних людей: князя Василя, що передає її як анекдотичний випадок, брата Миколи, для якого все в цій історії бачиться образливим і підозрілим, самої Віри Миколаївни і, нарешті, генерала Аносова, який першим передбачив, що тут, може бути, криється теперішня любов, “про яку марять жінки і на яку більше не здатні чоловіки”. Коло, до якого належить Віра Миколаївна, не може допустити, що це сьогоденне почуття, не стільки через дивне поводження Желткова, стільки через забобони, які володіють ними. Купрін же, бажаючи переконати нас, читачів, у дійсності кохання Желткова, прибігає до самого незаперечного аргументу – самогубству героя. Таким чином, затверджується право “маленької людини” на щастя і виникає мотив його моральної переваги над людьми, що настільки жорстоко образили його, що не зуміли зрозуміти силу почуття, що становило весь зміст його життя. Оповідання Купріна одночасно смутне і світле. Його пронизує музичний початок – як епіграф вказується музичний добуток, а завершується оповідання сценою, коли героїня слухає музику у трагічний для неї момент морального прозріння. У текст добутку входить тема невідворотності загибелі головного героя – вона передана через символіку світла: у момент одержання браслета Віра Миколаївна бачить червоні камені в ньому і з тривогою думає, що вони схожі на кров. Нарешті, у оповіданні виникає тема зіткнення різних культурних традицій: тема Сходу (монгольська кров батька Віри і Ганни, татарського князя) уводить в оповідання тему любові – страсті, безрозсудності; згадування про те, що мати сестер – англійка, уводить тему безстрасності у сфері почуттів, влади розуму над серцем. У фінальній частині оповідання з’являється третя лінія: не випадково, що квартирна господарка героя виявляється католичкою. Цим у добуток уводиться тема кохання-преклоніння, яким у католицтві оточена Божа Мати, кохання-самопожертви. Герой О. Купріна, маленька людина, зіштовхується з навколишнім його світом нерозуміння, світом людей, для яких кохання – це рід божевілля, і, зштовхнувшись із ним, гине.
Те саме що телеграфіст Желтков і інший Купрінський персонаж – герой повісті “Двобій” поручик Ромашов. Сучасниками ця повість, у першу чергу, була сприйнята як добуток, соціально спрямований: у ньому розглянули – одні з інтересом, інші зі збурюванням – антиармійську тему. Повість зв’язували з поразкою російської армії у війні з Японією. Сучасників вразило те, як правдиво і нещадно показав письменник деградацію офіцерства, побут і долю армійських служак. Сьогодні у добутку обертає на себе увагу переважно його моральна проблематика. Сама назва “Двобій” багатозначна: це і дуель у фіналі повісті, і зіткнення поручика Ромашова з укладом, що отупляє душу, офіцерського життя, і внутрішній двобій Ромашова із самим собою. На відміну від Желткова, що змальований пунктирно, головний герой “Двобою” розкритий психологічно докладно і переконливо. Про те, хто такий поручик Ромашов, можна сперечатися – образ цей неоднозначний. У ньому вгадуються риси маленької людини – він непоказний зовні, часом навіть смішний. На початку повести він живе мрією, але сама мрія його в чомусь убога – він бачить себе “вченим офіцером Генерального штабу, що подає величезні надії”, представляє себе то блискучим військовим, що вдало придушує бунт робітників, то військовим шпигуном у Німеччині, то героєм, що веде за собою ціле військо (тут угадуються пародійно переосмислені сторінки мріянь князя Андрія Болконського з “Війни і миру” – мрії про “свій Тулон”).
Однак життя вносить свої корективи у його мрії: помилка під час огляду зробила їх незбутніми, але вона ж зіграла величезну і доброчинну роль – відбувається моральне очищення героя стражданням, його внутрішнє прозріння. Він стає здатним співчувати ближньому, відчувати чуже горе, як своє. Зустрівши нещасного, забитого солдата Хлєбнікова, він звертається до нього з біблійними словами: “Брат мій”. У Ромашова все виразніше прорисовуються риси “зайвої людини”, його моральне почуття заходить у суперечність із навколишнім життям. Особливо яскраво це проявляється у сфері особистих почуттів, у його коханні до Шурочки Николаєвої. Кохання Ромашова, чисте і зворушливе, зіштовхує його з жорстокістю і нелюдськістю людей. Образ Шурочки Николаєвої, жінки, що байдуже прирікає на смерть людину, що її кохає, заради кар’єри чоловіка, можна назвати відкриттям О. Купріна, його пророцтвом. Ромашов погоджується на двобій, результат якого для нього майже ясний, вирішений не тільки через здатність до кохання-преклоніння, кохання самовідданого і жертовного, як і у Желткова, але і через свідомість власної непотрібності, безвихідності.
Відбувається Катастрофа мрії, і не тільки від свідомості її нездійсненності, але і від розуміння її дріб’язковості і суєтності. Повість закінчується загибеллю головного героя. Але у авторському погляді на життя немає безвихідності – сама можливість натхнення, прозріння, морального очищення залишає у душі читача почуття просвітленості. Психологічна вірогідність образа Ромашова, всієї картини російського життя початку XX століття роблять добуток співзвучним сучасному читачеві. У оповіданні представлений лише один з варіантів трагічного зіткнення особистості з навколишнім світом, його прозріння і загибелі, але загибелі не безглуздої, а той, що утримує елемент очищення і високого змісту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)