Основні мотиви поезії Д. Павличка “Два кольори” В. СИМОНЕНКО, Д. ПАВЛИЧКО, І. ДРАЧ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. ПОЕТИ-ШІСТДЕСЯТНИКИ
В. СИМОНЕНКО, Д. ПАВЛИЧКО, І. ДРАЧ
Основні мотиви поезії Д. Павличка “Два кольори”
Д. Павличко – син простого хлібороба, який приніс у велику літературу долю свого народу. Ми знаємо його як творця талановитих віршів, поем, літературних досліджень, а також як блискучого перекладача, публіциста й державного діяча.
Дитячі роки майбутнього письменника пройшли у підгірському селі Стопчатові, про яке він говорив: “Стопчатів – моя колиска
Першу книжку поета “Любов і ненависть” одразу ж помітили шанувальники поетичного слова й високо оцінили. Користуються популярністю й вірші Павличка, такі як “Два кольори”, “Я стужився, мила, за тобою”,
“Два кольори”… Так назвав поет один із своїх найчудовіших витворів. Композитор О. Білаш поклав його на музику. По всій Україні зазвучала чарівна пісня:
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Здавна в народі вірили, що сорочка, як і рушник, вишита на любов, на добро га долю, буде оберігати. Сорочки та рушники вишивали й дарували не будь-кому, а людині особливо близькій, рідній: дитині, братові, женихові. Про це йдеться і впісні:
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Ось чому пісня була улюбленою в українців: тематикою вона близька серцю кожної людини.
Що ж символізують собою червоний і чорний кольори, чому на вишиванках вони зустрічаються найчастіше? Все це випливає з традицій українського народу. Здавна червоний колір вважався кольором сонця й тепла та уособлював любов, щастя, радість, тобто все найсвітліше в житті людей, найприємніше. Чорний означав журбу, нещастя, життєві труднощі.
У ліричного героя твору Павличка в житті також були як легкі, так і тяжкі хвилини. Мабуть, тільки через роки зрозумів він символіку маминого подарунка, проживши життя, у якому “переплелись, як мамине шиття, щасливі і сумні… дороги”. Не можуть не хвилювати й рядки:
Мені війнула в очі сивина,
Та я, нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.
І для ліричного героя, та й для автора, це не просто красиві слова. Ця вишита мамою з любов’ю сорочка зігрівала й підтримувала в житті, нагадувала про одвічні життєві цінності, допомагала прожити життя чесно й сумлінно.
Шкода, що останнім часом ми, українці, втратили цей прекрасний звичай, який сприяв вихованню глибокої поваги до людей, до батьків, до Батьківщини, історії народу, його культури й традицій.
Утвердження вічності й непроминущості родинних цінностей у поезії Д. Павличка “Два кольори”
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Ці рядки, вийшовши з-під пера талановитого поета Д. Павличка, здобули вічну славу й зазвучали в красивім співі. Ця пісня повна смутку й радості, туги за домівкою, любові до матері. Написана вона 1965 року у співавторстві з композитором О. Білашем. Напевно, ліричним героєм твору є сам Павличко, адже такі рядки могла написати лише та людина, яка носила в собі подібні почуття. Материна вишиванка так нагадує все пройдене життя, вона – єдиний зв’язок і минулим, з дитинством, з рідною домівкою, з теплотою материних рук.
Кольори вишиванки для героя не німі, вони говорять з ним своєю мовою, нагадують про пережите, як хороше, так і неприємне. Кольори любові й смутку. І жоден із них не переважає над іншим, бо в житті вони тісно переплелися: чорний – невсипуща журба, та червоний – невмируща любов.
Для ліричного героя немає нічого ціннішого в житті, ніж ця сорочка, вишита матір’ю. Можливо, неньки вже й немає живої, але пам’ять про неї, ніжну й лагідну, добру й завжди усміхнену, залишиться довга та вічна, на все життя. Як переплелися на вишивці хрестики, так переплелися між собою й пройдені поетові дороги-шляхи, а разом з ними й перемоги-поразки, успіхи й невдачі. Із вишитою сорочкою ліричного героя завжди супроводжує материнська любов. Зберігши сорочку, він зумів зберегти й пам’ять про матір, як заповіт вірності рідній землі. Тому й не дивно, що ця пісня стала народною.