Осінні мелодії Володимира Сосюри
Співа моя душа, прозора і крилата, Любові сповнена до всього і до всіх, І кожного обнять я хочу, наче брата,
У райдузі пісень, закоханих моїх. В. Сосюра Поезія Володимира Миколайовича Сосюри – це розкрите серце людини, вона проста, ясна, ніжна, гаряча, вірна. Тим-то і такий близький читачеві поет… І в цьому його найбільша заслуга перед народом, велике значення його творчості в нашому житті.
Володимир Сосюра – талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова. Він випромінювач червоних, суворих
Танцює вітер кучерявий, Зоря на обрії згаса. Багряний лист, пожовклі трави – Мелодій осені краса. Десь там Дніпра сталеві хвилі. Кудись я стежкою іду. І, щастя квіти запізнілі,
Сумують айстри у саду… У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому вміли побачити велике – незвичайну красу й розкрити його нам. Він любив усе
Люблю я все, що навкруги сіяє відбитим світлом і своїм мені, що душу й серце в пісні окриляє, в ранковому і денному огні. (“Люблю я все…”) Він не був байдужим спостерігачем того, що було поряд з ним, а брав до свого серця кожен порух народного настрою, жив і болів думами народу, більше того, стверджував гармонію людини з живим, з природою.
Можна навести багато чудових зразків пейзажної лірики, в якій оспівана неповторна краса природи рідного краю. З ніжною любов’ю поет пише і про берізку, і про акацію, яку називають “донецьким деревом прощання і печалі”:
Твоя шорстка кора, твоє гілля колюче, Ти вся покручена, акація моя! Та рідна ти мені, й твій білий цвіт пахучий На аромат троянд не проміняю я. (“Твоя шорстка кора…”) Поет співає про буйну красу весни і про перше її ледь відчутне дихання, і навіть про прозору ніжність сніжинки:
Годинник не тінькає швидко, В кімнаті моїй тишина, Сніжинки, сніжинки, сніжинки За холодом синім вікна Хитаються білі, ласкаві, Задумані тихі рої. Сніжинки мої кучеряві.
Сніжинки мої! (“Сніжинки “) Та осені присвячує, мабуть, найбільше віршів. Осінь у природі… Осінь життя… Поет сприймає сумну красу осені як час збирання плодів. Його цикли осінніх мелодій здебільшого пройняті глибоким оптимізмом, вірою у вічну молодість. Про причину, яка зумовлює оптимістичне звучання віршів на кожному новому етапі життя і творчості, він щиро зізнається перед читачем:
Мов два мене: один ще юний, юний, а другий, що й сказать, уже старий. Та їх серця одні єднають струни, і тому я незмінно молодий. (“Як дихать легко й радісно у полі”) Поетична книжка В. Сосюри “Осінні мелодії” – це пісня щирого й відданого серця, що бринить на найтоншій струні. Осінні настрої найглибше відбились саме у віршах цієї збірки:
Од дум ніяк я не засну, – і вони біжать, нема їм краю… Блажен, хто осінь та весну в натхненну пісню обертає. Поезія Сосюри щира, дивовижно тонка і ніжна. Він пише про осінній сад, про багряну печаль жоржин, про осінні дерева, на яких так мало листя, про вітер, що тихо пролітає садами, розносячи запізнілі жалі. Автор любить осінь в її печалі, і ніхто не вб’є його любов:
Люблю світань твоїх холодні роси, стрічки зорі, садів твоїх блакить. Ти – як любов моя золотокоса, Що біля мене з квітами стоїть. Багато віршів зі збірки “Осінні мелодії” покладено на музику, і вони стали відомими піснями.
Український письменник М. Стельмах так сказав про Володимира Сосюру: “Володимир Сосюра – це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії”. Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри”.
І це, безумовно, висока оцінка творчої спадщини українського солов’я.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)