Оповідання В. Г. Распутіна “Уроки французького”. С. начення назви оповідання. Гуманізм оповідання
Гуманізм, доброта й самопожертва вчителя. Повість В. Г. Распутіна “Уроки французького” переносять нас у далекий післявоєнний час. Для нас, сучасних читачів, часом буває важким зрозуміти всі ті обставини, у яких жили люди в той нелегкий час. Голодуючий хлопчик, головний герой повести, не виключення, а скоріше правило Адже саме так жили більшість людей. У хлопчиська немає батька, а в сім’ї, крім нього, багато дітей. Змучена мати не може прокормити всю сім’ю. Але проте вона відправляє старшого сина вчитися Вона вірить у те, що в нього буде
Адже дотепер нічого гарного в його житті не відбувалося. Головний герой розповідає, як “ковтав сам, і змушував ковтати свою сестричку вічка пророслої картоплі й зерен вівса й жита, щоб розвести посадки в животі – тоді не прийде увесь час думати про їжу”. Незважаючи на голод, холод і позбавлення, головний герой – талановитий і здатний хлопчик.
Це відзначають всі Саме тому, як згадує головний герой, “мати, всупереч всім нещастям, зібрала мене, хоча до того ніхто з нашого села в районі не вчився”. На новому місці хлопчиськові доводитися нелегко. Нікому він тут не
У суворий нелегкий час у кожного прагнення вижити самому й урятувати своїх дітей. До чужої дитини нікому немає справи. Головний герой – це хлопчисько зі слабким здоров’ям, позбавлений підтримки й турботи близьких Він часто буває голодним, страждає від запаморочень, До того ж його продукти дуже часто крадуть.
Однак спритна дитина шукає свій вихід з положення, що створилося. І знаходить. Хлопчисько починає грати на гроші, хоч, з погляду шкільного начальства, такий учинок був сьогоденням злочином Але саме гра на гроші дає можливість головному героєві купувати собі молоко: при його недокрів’ї молоко просто необхідно.
Не завжди удача посміхається йому – нерідко хлопчиськові доводитися голодувати. “Голод тут зовсім не походив на голод у селі. Там завжди, і особливо восени, можна було щось перехопити, зірвати, викопати, підняти, в Ангарі ходила риба, у лісі літав птах.
Отут для мене всі навколо були порожньо: чужі люди, чужі городи, чужа земля”. На допомогу головному героєві зовсім зненацька приходить молода вчителька французької мови, Лідія Михайлівна Вона розуміє, наскільки важко хлопчикові, відірваному від будинку й рідних. Але сам головний герой, що звик до суворих умов, не приймає допомоги від учительки. Хлопчикові важко бувати в неї в гостях, пити чай, яким вона його пригощає.
І тоді Лідія Михайлівна йде на хитрість – відправляє йому посилку. Але звідки міській дівчині знати, що глухий деревеньке немає й не може бути таких продуктів, як макарони й гематоген. Однак учителька не залишає думок допомогти хлопчикові. Її вихід простий і оригінальний Вона починає грати з ним на гроші, причому намагається робити все можливе, щоб виграв саме він, У цьому вчинку проявляється дивна доброта молодої вчительки. Назва оповідання “Уроки французького” змушують нас задуматися про роль цього предмета в суворі післявоєнні роки.
Тоді, вивчення іноземних мов здавалося розкішшю, непотрібної й марної. А тим більше зайвим здавалася французька мова в селі, де учні ледь-ледь могли освоїти основні предмети, казавшиеся необхідними. Однак у житті головних героїв саме уроки французького зіграли головну роль.
Молода вчителька Лідія Михайлівна дала дитині уроки доброти й гуманізму. Вона показала йому, що навіть у найсуворіші часи є люди, здатні простягнути руку допомоги. Той факт, що вчителька знаходить такий вишуканий спосіб допомогти дитині, як грати з ним на гроші, говорить багато про що.
Адже, натрапивши на нерозуміння й гордість із боку дитини, коли вона намагалася відправити йому посилку, Лідія Михайлівна могла б відмовитися від подальших спроб. Директор школи, Василь Андрійович, незважаючи на свій солідний вік, не зміг зрозуміти щирі мотиви, що керували молодою вчителькою. Він не зрозумів, заради чого Лідія Михайлівна грає на гроші зі своїм учнем.
Що ж, директори засуджувати не можна. Адже далеко не кожна людина має особливу чуйність і добротою, що дає можливість зрозуміти іншу людину. Дитинство – це особлива пора. Всі, чим живе людина в цей період, запам’ятовується йому надовго.
Не випадково саме спогаду впливають на все подальше життя. Виховувати потрібно не словами, а вчинками. Гарні слова нічого не значать, якщо людина поводиться не кращим образом. Молода вчителька залишила в душі хлопчика спогаду про доброту й чуйність. І можна бути впевненим, що на все своє життя він це запам’ятав.
Гуманізм оповідання в тім, що в будь-яких умовах є хтось, хто зможе простягнути руку допомоги, нехай навіть йому самому буде нелегко. Адже напевно сама Лідія Михайлівна не була багата, їй було так само важко матеріально, як і всім навколо. І проте вона готова відмовляти собі в чомусь заради свого учня. Щира доброта проявляється, якщо мова йде про слабкі й беззахисні. Хлопчик саме такий.
Він може здатися гордим, не по-детски суворим і навіть трохи озлобленим. На жаль, таке життя, сувора, до якої він уже звик. Навіть увага з боку вчительки не може зробити хлопчика ледве податливіше, Але навіть, незважаючи на це, оповідання залишає в нас гарний настрій, він дозволяє відчути віру в людей, у їхню гуманність і милосердя
(2 votes, average: 5.00 out of 5)