Моє відношення до вчинку вчительки (по оповіданню Распутіна “Уроки французького”)

Цей хлопчик народився в селі, у бідній сім’ї. У його матері було троє дітей, він – самий старший. Здавалося б, нічого гарного, але Природа наділила хлопчика прекрасним розумом і працьовитістю. І його мати всупереч всім нещастям зібрала й відправила його в район на навчання.

Учився головний герой добре, дуже відповідально ставився до навчання. Єдине, із чим у хлопчика були проблеми, так це із французьким. Він дуже непогано знав французькі слова й перекладав французькі тексти, але з вимовою якось не ладилося.

У районі в хлопчика була

ще одна проблема – голод. Головний герой увесь час не доїдав. Адже жив він не один, а разом зі знайомій його матері і її трьома дітьми, яким, як і йому, хотілося їсти. Вони крали в нього їду. Грошей у хлопчика не було, лише іноді мати надсилала йому разом з їжею по п’ятірці на молоко. Молоко головному героєві було необхідно пити від недокрів’я. Але один раз, одержавши гроші, хлопчик пішов грати в азартну гру “чику”.

Спочатку хлопчик нічого не вигравав, але згодом він пристосувався до гри й став вигравати деякі гроші. Владик – головний із граючих – спочатку не обертав на це уваги, але потім часті виграші

героя оповідання зачепили його самолюбство. Адже Вадик звичайно вигравав. Насправді ніякого азарту в головного героя не було. Він усього лише вигравав рубль на молоко, а потім ішов. І один раз Вадик разом із дружком його побив.

Наступного дня його класна керівниця Лідія Михайлівна побачила закривавлену фізіономію хлопчика й усе зрозуміла. Після уроків вона спокійно з ним поговорила, взявши з його обіцянка більше в “чику” не грати. Головний герой пообіцяв більше такого не робити, але згодом голод став нестерпним, і хлопчик знову відправився на смітник.

Спочатку все йшло нормально, але коли він взяв касу, його знову побили. Правда, уже не так сильно, але в нього сильно була ушкоджена губа.

Наступного дня Лідія Михайлівна, як на зло, викликала його до дошки й знову все зрозуміла. Справа в тому, що був урок французької мови, а в хлопчика й без того проблеми з вимовою. Із закривавленою губою взагалі говорити було нереально. Тоді вчителька призначила йому додаткові заняття по французькій мові в неї будинку. Зрозуміло, вона зробила це не тільки через жахливу вимову хлопчика, але ще й для того, щоб відволікти його від “чики”.

Додаткові заняття проходили не дуже добре. Від цих уроків головний герой не особливо просунувся у французькому, до того ж Лідія Михайлівна увесь час просила, щоб він у неї повечеряв. При цих словах у хлопчика кулею вискакував усякий апетит. Загалом, учителька увесь час хотіла нагодувати хлопчика. Один раз вона навіть надіслала йому посилку з макаронами, але хлопчик однаково категорично відмовлявся від будь-якої турботи.

Потім усе якось відновилося: з’явилися успіхи у французькому та й посилки з їжею вчителька більше не надсилала. Але зрозуміло, Лідія Михайлівна не залишила свої спроби допомогти хлопчикові, і один раз вона запропонувала йому зіграти разом з нею в азартну гру на гроші.

Головний герой, звичайно, зачудувався, тому що вчителька таке запропонувала, проте він став з нею грати. І тепер щодня після додаткових занять хлопчик грав з Лідією Михайлівною в цю азартну гру. Зрозуміло, вона зробила це не тому що їй набридло бути вчителькою й вона здитиніла, просто в такий спосіб вона хотіла, щоб у хлопчика з’явилися гроші. І вони з’явилися, причому навіть більше, ніж від “чики”. Хлопчикові, звичайно, було ніяково брати гроші від учительки, але її план працював.

Але скінчилося це все задоволено жалюгідно… Справа в тому, що сусідом Лідії Михайлівни був директор школи Василь Андрійович. Один раз, коли хлопчик разом із учителькою голосно сперечалися про рахунок у грі, у дверях з’явився директор. Він, зрозуміло, прийшов на лемент, але коли побачив те, що там відбувалося, ледве не зомлів. Для нього це була нечувана річ. Щоб учителька грала в азартну гру з учнем! Він спочатку не повірив, але Лідія Михайлівна зовсім спокійно сказала, що вони грають в “пристінок”. Розуміє. Після цього в директора із учителькою відбулася розмова, і неї звільнили.

Я вважаю, що директор був прав. Це ж, дійсно, з першого погляду виглядає жахливо. Це спокушання малолітніх. Але адже вчителька робила це для того, щоб у хлопчика з’явилися гроші. Я вважаю, що в цій ситуації Лідія Михайлівна надійшла правильно, взявши провину тільки на себе. Адже якби вона розповіла директорові всі як є, то в школі не виявилося б ні її, ні хлопчика. Вона зробила правильний учинок, взявши провину лише на себе. Цим вона забезпечила хлопчикові спокійне подальше навчання вшколе.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моє відношення до вчинку вчительки (по оповіданню Распутіна “Уроки французького”)

Categories: Нові твори

Links