Оповідання про творчу історію “Подорожі й Петербурга в Москву”
Задум книги, цілком ймовірно, сходить до того періоду, коли Радищев вернувся з Німеччини й став служити в Сенаті. До цього часу, тобто до 1772 р., ставиться й формування творчого принципу письменника, що ліг в основу “Подорожі з Петербурга в Москву”, – принципу правдивості. “Вийдете від мене, – пише автор “Уривка”,- ласкательство й пристрасть, низькі властивості підлих душ: істина пером моїм руководствует!” Правдивість у сполученні із гражданственностью, публицистичностью є попередницею реалістичного методу зображення людини
У цьому змісті Радищев був попередником великих російських письменників-реалістів: Пушкіна, Гоголя, Толстого, Достоєвського, Салтикова-Щедрина, Чехова. Сама російська дійсність виховувала письменника, борця. Російський письменник XVIII в., що ввірував у концепцію освіченого абсолютизму, виступав у ролі громадянина, що дерзав учити царів. В “Листі до друга, жительствующему в Тобольську по боргу звання свого”, присвяченому відкриттю пам’ятника Петрові Першому в Петербурзі, письменник піднімає – проблему ідеального государя, мудрого й справедливого, котрий
Так поступово, з кожним роком зріли й міцніли антимонархічні переконання письменника. В 1779-1730 р. Радищев працював над песнословием “Утвір миру”, що вошли в одну з перших творчих редакцій глави “Твер”. В 1780-і рр. він уже створив трохи глав “Подорожі” і серед них оду “Вільність” (1781-1783).
У ній Радищев писав: ПРО! дарунок небес благословенний, Джерело всіх великих справ; ПРО! вільність, вільність, дарунок безцінний, Дозволь, щоб раб тебе оспівав Иснолни серце твоїм жарам, У ньому сильних м’язів твоїх ударом У світло рабства тьму перетвори, Так Брут і Телль ще прокинуться, Седяй у владі так смятутся Від гласу твого царі
У цьому добутку була вперше в російській літературі поставлена й обгрунтована ідея народної революції. “Раб, що оспівує вільність”, перестає бути рабом, перетворюючись у справедливого месника, пророка прийдешньої революції. Він привітає й переможне народне повстання, і суд над монархом, і страта останнього:
На віче весь тече народ, Престол чавунний руйнує, Самсон як древле трясе Виконаний підступництв чертог; Законом будує твердінь природи; Великий, великий, ти дух волі, Зиждителей, як сам є бог!
В оді Радищев-юрист по-новому витлумачує дію цивільних законів, спрямованих на захист феодального правопорядку: вони недійсні в період революції. Цю же думку автор “Подорожі” розвиває в главі “Зайцово”: суддя Крестьянкин виправдує вбивство поміщиків, виходячи з “природного права” селян на самозахист. “Якщо закон, або не в силах його заступити, – говорить Крестьянкин, – або того, не хоче, або влада ого не може миттєве, у майбутнім лиху дати допомога, тоді користується громадянин природною вдачею защищения, схоронності, добробуту”. Логічним продовженням цієї думки було б визнання необмеженого права народу на самозахист – аж до всенародного повстання проти гнобителів
У другій половині 1788 року створюється первісна редакція “Подорожі”, Змістом свого добутку автор зобов’язаний винятково російської дійсності, що він, як відповідальний чиновник, добре знав, зіштовхувався каждодневно в суровою правдою життя, вивчав її по документах, проханнях, слідчих справах, судовим розглядам, оповіданням друзів і знайомих
Радищев як мислитель був не самотній. Він підтримував ділові відносини з Видавцем-просвітителем Н. И. Новиковим, добре знав організатора таємного антиурядового кружка “Всенародне вільно до благоденства становить общество, що, поручика Федора Васильовича Кречетова1. В 1789 р. Радищев вступив в “Суспільство друзів словесних наук”, що складає з колишніх вихованців Московського університету, молодих літераторів, офіцерів, чиновників. Щирий син Батьківщини, Радищев мріяв підкорити журнал, цього суспільства ” громадянин, ЩоРозмовляє,” цілям революційної пропаганди. У цьому суспільстві в млості було чимало друзів, наприклад С. А. Тучков, автор вільнолюбних віршів, що розділяв його погляди
З юнацького років Радищев знав, що стати послідовним революціонером може тільки людина із твердими переконаннями, об’єктивний і справедливий, чутливий і суворий, жагучий у своєму гніві до соціальних несправедливостей, до гноблення людини людиною, до обмеження волі. Прекрасні людські якості гармоніювали в Радищева з його переконаннями. Син письменника Павло писав, що батько був “вдачі прям і палкого, умів зносити прикрості зі стоїчною твердістю, далекий був лестощів, був у дружбі непохитний, забував незабаром образи, обходження його було просте й приємне…, говорив сильно й цікаво… Він ненавидів неправду й обман, пияцтво й картярську гру”. Щирий син батьківщини була “майже універсальна людина… Це був скарб пізнань, з’єднане із чудовим розумом і високим характером… Він знав музику, грав на скрипці, був спритний танцюрист, митецький фехтувальник, гарний їздець і щасливий мисливець із рушницею”. Радищев добре знав і розумів літературу й мистецтво, театр, грав у шахи. Усе, що він говорив, було “добре обдумане й завжди залишалося в пам’яті”. Всі знавшие Радищева поважали його як людини розумного, чесного, безкорисливого
“Громадянин майбутніх часів” загрожує поміщикам неминучою загибеллю від рук повсталого народу. У Росії майбутнього (мається на увазі XIX століття) науки, мистецтва й ремесла будуть перебувати на найвищому рівні досконалості, людський розум не зустріне ніяких перешкод для свого розвитку, закони будуть засновані тільки на розумі,.справедливості й науці, громадяни будуть усі рівні перед законом, приватна власність збережеться, але кріпосного рабства не буде, зникне й самодержавство й гноблення людини людиною; у цій державі майбутнього панують мир і спокій, війн більше немає. Подібної ж думки в другому-третьому десятиліттях XIX в. розвивали дворянські революціонери – декабристи; Радищев набагато випередив свій час
(1 votes, average: 5.00 out of 5)