Оповідання про екскурсію: Поліський заповідник
Українське Полісся займає північну частину України й становить 19 % її території. Поліські ландшафти властиві більшої частини Волинської, Ровенської, Житомирської, Київської, Чернігівської й Сумської областей. Поліський державний заповідник розташований у північній частині Житомирської області в межиріччя Уборты й Болотницы. За схемою фізико-географічного районування він перебуває в Олевском районі Західно-Житомирської подобласти Житомирського Полісся, що входить у зону змішаних лісів.
Цей район характеризується майже суцільним
У межах Українського кристалічного щита вони залягають неглибоко й перекриті незначною товщею осадових порід, а в деяких
Абсолютний мінімум температури повітря -36 °С, абсолютний максимум – +33 °С. Середня річна температура повітря – 6,5 °С. Гідрографічну мережу заповідника утворюють Уборть і її приплив. Уздовж західної границі заповідника протікає Перга, що впадає в Уборть, і далі протягом 17-18 км – сама Уборть, що підходить безпосередньо до границі заповідника тільки у двох місцях. На Болотнице перебуває водойма – “Дідове озеро” – гідрологічний заказник.
Грунтовий покрив заповідника характеризується монотонним комплексом, властивим рівнинним районам, де в якості грунтосоздающих порід поширені піщані водно-льодовикові відкладення. Переважають дерево-підзолисті піщані й глинясто-піщані грунти. Рослинність Поліського державного заповідника нараховує близько 600 видів. Найкраще у флорі заповідника представлені північні види, серед яких на південній границі ареалу перебувають верби лапландська й чорнична, журавлина дрібноплідна, яловець, на східної – росичка, ситник, на північної – тимофіївка, овсянница. На території заповідника виявлені місця росту реліктів – водного горіха, рододендрона жовтого, митника королівського.
У Червону книгу занесені журавлина, плаун колючий, росичка, водний горіх. У заповіднику нараховується 139 видів мохів. З найрідших видів зареєстрований сфагнум м’який, полія пухирчаста, брахитеций. Соснові ліси займають 13 736 га. На ліси з берези повислої доводиться 2995 га, а з вільхи чорної – 222 га. Невеликими ділянками (до 2 га) зустрічаються сосново-дубові й осикові асоціації. Характерна риса заповідника, як і всього Південно^-Поліського геоботанического району, – значна заболоченность територій. Болота займають найбільш знижені ділянки – замкнуті безстічні западини (місцева назва – “мохи”) і долини, які простягнулися в меридіональному напрямку, – “погони”.
Площа боліт, з лісовими включно, – 4321 га. Фауна заповідника ще недостатньо вивчена. Зокрема, це стосується риб, земноводних, ссавців, але особливо комах і безхребетних. Розташування заповідника в системі розгалуження припливів Прип’яті й великої кількості боліт сприяє багатому розвитку гідрофауни. За попередніми даними, тут нараховується не менше 2 тис. видів найпростіших і близько 50 видів риб і амфібій. Найбільшу групу в порівнянні з усіма іншими водними організмами (рослинами, безхребетними й хребетними тваринами) представляють членистоногие. Зокрема до них належать ракоподібні (черепашкові, щитные, циклопи, бокоплавы), паукоподобные (павуки среблянка, доломед, скакуни, кліщі). Багато тут метеликів, водних клопів, гедзів. Видова розмаїтість наземних безхребетних набагато більше, ніж водних.
Це павуки тарантул южнороссийский, хрестовик кутастий, скакунцы, ковзан зелений, клопи й ін. З метеликів до найрідших видів ставляться мішечниці, павине око, шовкопряди. У Червону книгу занесені шовкопряди, бражники, шмелеводка, прозерпина. У ріках і озерах водяться щука, плотва, головень, піскар, карась, в’юн, окунь, йорж. У заповіднику зареєстровано 11 видів земноводних – тритони, жаби сірих і зелена, а також 6 видів плазуючих – ящірки, вуж, гадюка, болотна черепаха. Всі вони без винятку корисні, оскільки у величезній кількості знищують різних шкідників культурних Рослин, кровососів і переносники збудників небезпечних захворювань. Тут відзначене гніздування 120 видів птахів.
У період сезонних міграцій у даному регіоні зустрічаються турухтан, великий кроншнеп, озерна чайка, крачки, качки. Часто зустрічаються беркут, пугач, дятли, солов’ї, шпаки, дрозди, щиголь. З більших птахів, які гніздяться, у заповіднику живуть білий і чорний лелеки, сіра чапля, глухарь, тетерев, рябчики. Найцінніший компонент орнітологічного комплексу заповідника – чорний лелека. Останні 15 років тут гніздиться 6 пара чорних лелек. У Червону книгу занесений орел-змееед, орлан-белохвост, балобан, пугач. У заповіднику і його окраїнах живе близько 40 видів ссавців.
Це – кріт, їжак, ухань звичайний, лось, козуля, дикі свині. Всі вони – важливий об’єкт харчування для хижих тварин, які представлені тут – вовки, лисиці, рись.
У групі куньих особливої уваги заслуговує выдра, чисельність якої невисока, у межах десятка особин. Зустрічаються також два види зайців – русак і біляк. Найбагатша по видах група гризунів – це в першу чергу бобер, найбільший у Євразії вид. Переважний тип житла бобрів – хатки, які досягають 11 м у довжину, 9 м завширшки й близько 2 м у висоту. Харчуються вони чагарниками й березою. Територія, на якій створений заповідник, до початку ХХ ст. майже не досліджувалася науковцями. Є лише розрізнені відомості в безхребетних тваринах у роботах Г. Бельке, Э. Эйхвальда, М. Шодуара, А. Криницкого. З 1900 по 1906 роки в цьому районі працював П. А. Тутковский.
З 1969 року И. И. Шмальгаузен досліджує групи водні й наземних безхребетних, боброві поселення й екологію парнокопытных. Рослинність заповідника була описана експедицією Інституту ботаніки ім. Н. Г. Холодного. Поліський державний заповідник має велике наукове значення як місце збереження природних экосистем Українського Полісся, поліської флори й фауни. Після розширення й реконструкції його роль у справі охорони й вивченні унікальних природних комплексів Полісся ще більше зросте
(2 votes, average: 4.00 out of 5)