Опис персонажів: Образ князя Мишкіна

Твір по романі Ф. М. Достоєвського “Ідіот”. “По глибині задуму, по ширині завдань морального миру, розроблювальних Достоєвським, цей письменник коштує в нас зовсім особняком. Він не тільки визнає законність тих інтересів, які хвилюють сучасне суспільство, але навіть іде далі, вступає в область передбачень і передчуттів, які становлять мету не-безпосередніх, а віддалених шукань людства” – так писав про Ф. М. Достоєвського М. Е. Салтиков-Щедрін

Він уловив ідейну сутність Творчості письменника, що послідовно розкривається й досліджується

в романному “пятикнижии” Достоєвського. Всі романи письменника взаємозалежні між собою саме ідейним змістом, проблематикою, що, варіюючись від роману до роману, заглиблюється й виходить до вищої своєї крапки

Спроба зобразити тип людини, що досягло повної моральної й духовної рівноваги, покладена в основу роману “Ідіот”.

В “Ідіоті” зроблена спроба зібрати воєдино представників всіх шарів російського суспільства й показати, що, незважаючи на взаємну боротьбу й роз’єднання, вони виявляють близькість і риси подібності й у негативних властивостях, і в позитивних устремліннях.

І це загальне пов’язане із внутрішнім роздвоєнням людини

Головним героєм роману є князь Мишкін, людина, що вертається в Росію після багаторічного лікування в приватній клініці для душевнохворих. Достоєвський звільняє цю особистість від всіх обставин. “Закрита” особистість, на думку письменника, саме тяжіла до природного початку. У Мишкіна свідомість не замутнена ніякими умовностями. Він у чистоті своєї проницает всі й усіх. Таке поводження героя приводить до руйнування умовностей суспільства, станових перегородок. Така людина була новим для світла, тому-те при першій зустрічі Настасья Пилипівна говорить: “Перший раз людини бачу”.

Поява такого роду людини стає в Достоєвського оцінним для сучасного миру, що далеко пішов від ідеалу, втратив і забув його.

Князь Мишкін задуманий як людина, що гранично наблизилася до ідеалу Христа. Достоєвський вирішив провести зухвалий експеримент: як виглядає сучасний мир, якщо міряти його міркою Христової проповіді, настільки бажаної для рятування від зла

Достоєвський не випадково звернувся до образа Христа. Тут втілилася ідея письменника про ідеал: “Людина на землі возлюбить іншого як самого себе не може по заповіді Христової, “я” перешкоджає, закон особистості не дає. Але за законом природи людина тягнеться до цього ідеалу. Такий ідеал можливий, але в результаті розвитку кожного особистого “я” до такого стану, коли людин не може не віддати своє “я” іншим без залишку”. Отоді й буде досягнутий ідеал. Але тоді ж і буде вичерпана мета перебування такої людини на землі. Такій людині вже потрібна буде інше життя, що й трапиться із князем Мишкіним (він знову піде в божевілля, через яке й буде споглядати мир і народжувати істини).

Є ряд аналогій між “князем Христом” і євангельським Христом у романі. Однак Мишкін – це не євангельський Христос, він зовсім вільний від містицизму, він не посланець провіденціальних сил, не виразник ідеї спокутного страждання й царства Божия в загробному житті. Ідея Мишкіна – це не новозавітна думка про особистий порятунок людей, здатних увірувати в Бога, а думка, характерна для нового часу, – пошук людини в людині, відродження знедолених і принижених (у цьому виявилося розуміння християнства Достоєвським).

Мишкін виступає як “князь Христос” лише тому, що цілком живе для інших, що здатно на будь-яку жертву для ближнього (основний девіз його життя й існування: “Возлюби ближнього свого!”). Він виявляється в положенні, у якому виявився Христос-Проповідник: йому не довіряють, його постійно випробовують. “Він не від миру цього”, і тому в конфлікті із цим миром. Але при цьому Мишкін – земна людина зі своїм особливим характером

Князь Мишкін, як і всі герої роману, захоплений пристрастю, тільки пристрастю особливого роду: любов’ю-жалем до людини. Ця пануюча в герої пристрасть-ідея стає вогнищем рідкого “духовної рівноваги”, створює гармонійний лад душі

Любов-Жаль головного героя проявляє його відносини з улюбленими жінками (і знову Мишкін у двозначному положенні – він любить відразу двох жінок, двох красунь; тут краса їх і добро героя саме й повинні дати ідеал, по Достоєвському).

Щоб бути гідною Мишкіна, Настасья Пилипівна біжить від нього, з-під вінця, до Рогожину, під ніж, затверджуючи останнім актом своєї волі мишкинский принцип любові – жертви через самострату. Роздвоєння в любові приносить Мишкіну більші страждання, але він страждає найбільше не від того, що не задоволено його бажання, а від того, що він стає причиною нещастя улюблених жінок

Образ Мишкіна варто розглядати як своєрідний тип “природної людини”, що відбився в літературі Ренесансу (Дон Кихот), як варіант “чутливої людини” у сентименталистской і романтичній культурі, як різновид гармонійної особистості в ряді позитивних героїв російської літератури 1850-1860 років

Типологически Мишкін пов’язаний з одним різновидом російського подвижника, що здатний постраждати, перетерпіти за людей (Макар Довгорукий, Зосим, Алеша в самого Достоєвського; праведники Лєскова). Глибокий зв’язок з духовною традицією народу й орієнтація на окремі людські ідеали повідомляють масштабність і життєвість праведникові Ф. М. Достоєвського

В основі роману “Ідіот” лежить спроба зобразити тип людини, що достигли повної духовної й моральної гармонії. В “Ідіоті” Достоєвський спробував зібрати разом всіх представників сучасного суспільства й показати, що як би не відрізнялися їхні ідейні погляди на що відбувається, є все-таки близькі риси й у позитивних, і в негативних поривах. Вся ця спільність пов’язана із двоїстою природою людини

Головний діючий персонаж добутку – князь Мишкін, що вертається після тривалого лікування за кордоном у клініці для душевнохворих. Достоєвський дуже мало оповідає нам про самого князя Мишкіні. За задумом автора, подібна “закрита” особистість тяжіє до природного початку. Чистота свідомості Мишкіна, позбавлена яких би те не було умовностей, приводить до руйнування станових перешкод. Даний тип людини був надзвичайно новий для світського суспільства, Настасья Пилипівна навіть викликує про князя: “Перший раз бачу людини”.

Достоєвський задумав образ князя Мишкіна як людини, що максимально приблизились до ідеалу Христа. Письменник наважився на рішучий крок: подивитися на сучасний мир крізь призму Христової проповіді

Образ Христа у творі Достоєвського не випадковий. Тут виражена думка письменника про ідеал:

“Людина на землі возлюбить іншого як самого себе не може по заповіді Христової, “я” перешкоджає, закон особистості не дає. Але за законом природи людина тягнеться до цього ідеалу. Такий ідеал можливий, але в результаті розвитку кожного особистого “я” до такого стану, коли людин не може не віддати своє “я” іншим без залишку”. Тільки тоді можливе досягнення ідеалу. Але при цьому можуть змінитися інтереси й мети перебування людини на землі. Все це саме й трапиться із князем Мишкіним, що знову впали вбезумие.

Існує ряд аналогій між “князем Христом” і євангельським Христом у добутку. Але князь Мишкін – не посланець Христа, його ідея – відкриття людського в самій людині. Мишкін подібний до образа Христа лише тому, що так само готово йти на будь-які жертви в ім’я ближнього. Так само, як і Христа, Мишкіна не розуміють і не приймають у суспільстві, уважаючи “не від миру цього”. Але князь Мишкін – жива людина зі своїм особливим характером

Душу Мишкіна переповняє любов-жаль до людства. Вона леї проявляється й у відносинах із двома близькими його серцю жінками – їх дві, і знов-таки це не випадково. Почуття до однієї з них – Настасье Пилипівні – автор визначає як любов-жертву, “любов для неї”. “Любов для себе” Мишкін знаходить у відносинах з Аглаєю Епанчиной. Це роздвоєння в любові не дає спокою Мишкіну. Він повністю вважає себе причиною всіх лих своїх улюблених. Образ Мишкіна багато в чому нагадує образ Дон-Кихота, що зайняв гідне місце серед літературних героїв. Глибокий духовний зв’язок із традиціями свого народу зробили цих героїв актуальними й донині!