Онєгін і Ленский у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. “Вони зійшлися…”
Вони один одному були нудні,
Потім сподобалися…
А. С. Пушкін
У другому розділі роману про життя Євгенія Онєгіна з’являється новий персонаж – молодий сусід Володимир Ленский, про яке Пушкін пише з посмішкою:
З душою прямо геттингенской,
Красень, у повному кольорі років,
Шанувальник Канта й поет.
Що загального було в нудьгуючого скептика Онєгіна з палким романтиком Льон-Ским? Автор визнає, що навіть
Хвиля й камінь,
Вірші й проза, лід і пломінь
Не настільки різні меж собою.
Але якщо вони все-таки подружилися,
Ленский, молодий росіянин дворянин, що вчився в Німеччині, був захоплений ідея-мі німецького романтизму. Він привіз у Росію не тільки “ученості
Меж ними все народжувало суперечки
И к міркуванню тягло:
Племен минулі договори,
Плоди наук, добро й зло,
И забобони вікові,
И труни таємниці фатальні,
Доля й життя у свою чреду,
Усе валило їхньому суду.
Онєгіна дивували наївність суджень і моральна сліпота його молодого при-ятеля, його нездатність зрозуміти навіть близького йому людини, який він любив, – Ольгу. Для Онєгіна, як і для Пушкіна, Ленский “серцем милий був невіглас”. Але Євгеній не поспішав розчаровувати його:
Пускай покамест він живе
Так вірить миру досконалості;
Простимо гарячці юного років
И юний жар і юне марення.
Розходження між Онєгіним і Ленским схоже на різницю між героєм і подра-жанием йому, пародією на нього. Тому що туга й розчарування Євгенія були справжні-мі, власна неприкаяність дратувала й гнітила його. А вісімнадцятирічний Ленский невипадково вибрав не замислену Тетяну, а жваву життєрадісну Оль-Гу. І Пушкін з гіркою іронією ладив цьому співакові “мрячної далечіні” зовсім дру-гую життя:Пройшли б юнацтва літа:
У ньому запал душі б охолонув.
Багато в чому він би змінився,
Розстався б з музами, женився,
У селі, щасливий і рогатий,
Носив би стьобаний халат;
Довідався б життя насправді…
Як розсудити, що краще – таке життя або безглузда смерть у кольорі років від руки друга? При всій суворості Пушкіна до мрійливого романтизму в окресленні характе-ра Ленского немає сатиричних рис. Поет уболіває про Ленском, пише про нього з болем і ніжністю. Але життя звичайно нещадне до людей подібного роду, не здатним раз-личать важливі життєві принципи й життєві правила, від яких можна й треба Відступати.
Виходить, що світло, що нехтує, і світські пристойності, навчена життєвий-ным досвідом Онєгін і юний закоханий Ленский виявилися у владі тих самих неправильних уявлень про честь, в ім’я яких один підставив груди під выст-рел, а іншої вистрілив у друга. Отут винні й обмануті обоє. Це їх зближає. А що ж в остаточному підсумку разнит? Те, що для Онєгіна ніколи, ні при яких обсто-ятельствах неможливий щасливий кінець. Він – самотній вовк. Дотепер неясно до кінця, чи міг Онєгін примкнути до декабристів. Але в кожному разі – на каторзі, у посиланні, просто у власному селі Онєгін буде самотній і нещасний. Невипадково він пройшов повз чисту й наївну любов Тетяни: розділена любов – не для нього.
Якщо розглядати пушкінську метафору построчно, виявиться різниця між людиною із уже сформованим характером і переконаннями (Онєгін) і юнаків у процес-рє становлення (Ленский). “Хвиля” – це щось мінливе, текуче, “камінь” – важкі й постійне, “вірші” – легка й піднесене, “проза” – у цьому випадку скептичний і повсякденне, “пломінь” – яскраве, шалене, “лід” – тверде й безжало-стное. Цей “лід” і погубив в остаточному підсумку Ленского.
Так на прикладі доль двох героїв Пушкіна ми бачимо, як люди розумні, образо-ванн і здатні губили один одного через ложно зрозуміле почуття честі й нерозумі-ния знайти застосування своїм силам
(1 votes, average: 5.00 out of 5)