27 листопада 1863 у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилянської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти посаду підрядного урядника, а згодом – мандатора. Свою кар’єру Юліан Кобилянський завершив гучним процесом проти жорстокості одного багатого дідича, після цього працював у суді. Дружина його походила з родини
поляка-емігранта. Вона довго працювала гувернанткою в родині сільського священика. Ольга була Четвертою дитиною в сім’ї. Зростала волелюбною, витонченою. Шанувала літературу та народну творчість. У сім’ї більшою мірою говорили німецькою та польською мовами, зрідка – українською. Часті переїзди сім’ї за місцем служби батька збагачували світогляд дівчини. 1866 року родина Кобилянських переїздить до містечка Сучави. Ольга зблизилася з сім’єю українського поета Миколи Устияновича, товаришувала з його донькою Ольгою. Незначний час родина Кобилянських жила в м. Сад-городі, але через хворобу батька,
якому необхідне було гірське повітря,1869 року Кобилянські переїхали до Кімполунга. Там Ольга закінчила чотири класи початкової школи, де викладання велося німецькою мовою. Приватно дівчина брала уроки Української мови. У цей період Ольга багато читає німецькою мовою (інших книг не було), починає писати вірші. Але про подальшу освіту думати не доводилось через нестатки великої родини. У 1880 році Ольга Кобилянська написала своє перше оповідання німецькою мовою “Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини”. Цією першою спробою Ольга Кобилянська поділилася зі своїми друзями, і маючи не дуже позитивний відгук, ніколи більше не згадувала про твір. Велике значення для неї мало знайомство і дружба з першою на Буковині жінкою-лікарем Софією Окуневською та відомою письменницею і громадською діячкою Наталею Кобринською, які спрямовували дівчину на шлях служіння рідній українській культурі. У 1883 році молода письменниця закінчила роботу над повістю “Доля чи воля”, де більш чітко окреслено образи і сюжетні лінії. Яскраво виступає постать головної героїні, яка, незважаючи на бідність, досягає мети – Здобуває освіту. В наступні роки молода письменниця продовжує шукати себе в прозі, працює над оповіданням “Вона вийшла заміж”. Але всі спроби надрукувати твір не приносять успіху: їй відмовили і в українському, і в німецькому виданнях через недосконалість твору. Але Ольга Кобилянська не зламалась, продовжувала доопрацьовувати оповідання і займатись самоосвітою. 1891 року родина переїздить на Постійне проживання до Чернівців. На цей час припадає захоплення Ольги ідеєю жіночої емансипації та закінчення роботи над твором, який переріс в повість під назвою “Людина”. Це була перша повість Ольги Кобилянської українською мовою. 1894 року повість “Людина” була надрукована в журналі “Зоря”. Паралельно з повістю письменниця працює над рядом оповідань, займається перекладацькою роботою, веде активне громадське життя (робота в “Товаристві руських жінок”). Тогочасні Чернівці були глухою австрійською провінцією, хоча мали певні Громадсько-культурні традиції – університет, бібліотеки, газету “Буковина”. Тогочасна дійсність давала письменниці колоритний типаж для її літературних творів. 1895 року вийшла друком повість “Царівна”, яка принесла письменниці визнання. Іван Франко відніс героїню цієї повісті до високо-оцінених жіночих образів: “женские типьі, стоящие вьіше своей средьі и прокладьівающие себе дорогу вне проторенной колеи” . У 1898 році письменниця побувала на святкуванні 25-річно ювілею літературної діяльності І. Я. Франка, познайомиласьпотоваришувала з Василем Стефаником. їхня дружба вилилась багаторічне листування. У1899 році Ольга Кобилянська відвідує Київ і Канів, знайомиться з Коцюбинським, Старицьким, Лисенком. Того ж року вийшла перша збірка “Покора”, окремі Твори якої перекладалися польською російською мовами. У 1901-1903 роках Ольгу Кобилянську відвідує Леся Українка, між ними зав’язується дружба і творча співпраця. 1903 рік став для письменниці роком фізичного випробуваній. Захворіла мати, сім’я переживає значні матеріальні труднощі. Серйозні Проблеми зі здоров’ям і в самої письменниці. У 1908 році письменниця закінчує поетичну повість “В неділю рано зілля копала…”, а у 1912 – повість “Через кладку”. Усі наступні роки були для письменниці роками втрат: Пішли життя її друзі – Коцюбинс
ький, Леся Українка, Франко. Хвора письменниця особливо гостро сприйняла людське горе, спричинене війною. У 1914 році вона пише антивоєнні новели “Юда”, “Сниться”, “Назустріч долі”, “Лист засудженого вояка дo своєї жінки”. Наступні новели “Вовчиха”, “Одігрівай, сонце”, і Але Господь мовчить” не внесли чогось особливого в творчість письменниці. 1927 року прогресивною громадськістю широко відзначено 40-річний ювілей літературної діяльності О. Кобилянської. У 1929 р. здійснено видання повного зібрання творів письменниці. Уряд України встановив їй пенсію, хоч вона жила в сусідній боярській Румунії. Ольгу Кобилянську було прийнято до Спілки письменників України. У 1940 році широко відзначено 55-річчя літературної діяльності О. Кобилянської (ювілейні засідання у Києві та Чернівцях). Під час Другої світової війни хвору письменницю профашистський румунський уряд мав Відправити до трибуналу, але не встиг. 21 березня 1942 р. О. Ю. Кобилянська померла. Похована у Чернівцях. У 1944 р. прийнята постанова про відкриття в Чернівцях літературно-меморіального музею, пізніше музею-садиби письменниці у с. Димки. її ім’ям названо Чернівецький обласний драматичний театр і центральна вулиця Чернівців.
