Ольга Кобилянська “Земля”

В укр. літ. є небагато жінок – письменниць, які зробили своєю творчістю помітний внесок в її розвиток. До таких належить Ольга Кобилянська, що привнесла живий романтичний струмінь в укр. прозу кінця дев’ятнадцятого століття. Поза її увагою не залишились суспільні події тогочасного життя Західної України, знаходячи своє художнє втілення у багатьох творах. Однією з центральних тем була для письменниці традиційна в укр. літ. тема землі. Саме їй присвячена повість “Земля”, в основу якої покладено реальний факт вбивства братом брата. Розповідаючи

про трагедію, Кобилянська прагнула не тільки всебічно змалювати життя селянина, але й з’ясувати причини, які призвели до неї. Можливо, саме тому письменниця використовує жанр соціально – психологічної повісті.

У центрі твору родина Федорчуків. Для старшого покоління, Івоніки та Марійки, все найсвятіше пов’язане з землею. Івоніка Федорчук – від природи спокійна і лагідна людина, працьовитий хлібороб і люблячий батько. Добре знаючи, що “чоловік без землі нічого не варт”, він усе життя важко працює, щоб придбати землю. І це йому вдається. Тепер і його хаті достаток, і в селі називають добрим господарем.

Ольга Кобилянська правдиво відтворила психологію людини, яка досягла певного добробуту. В такій ситуації одні починають жити для власного задоволення, одразу пропиваючи зароблене. Однак для простого селянина таке життя є неможливим. Здавалося, Івоніці можна було б не виснажувати себе важкою працею, але він вважає, що не може “зараз їсти булки, коли в найтяжчі часи їли лише чорний хліб”.

Образ жінки – трудівниці традиційний у творах сільської тематики. Марійка працьовита, як і її чоловік; усі вчинки жінки зумовлені її поглядами на землю, на власність (згадаймо образ Маланки Волик з повісті М. Коцюбинського “Fata morgana”). Однак саме гонитва за землю, залежність від неї поступово зробила Марійку скупою і черствою. Вона поважає лише тих, хто має гроші і добре майно. Як мати, мріє про одруження своїх синів з багатими сільськими дівчатами, за якими дають великий посаг. Батьки хочуть кращої долі для своїх синів, щоб ті не починали господарювати з нічого, а мали свою латочку землі. Вони мріють, щоб Михайло та Сава так само глибоко любили землю, віддавали їй усі сили. Стосунки між батьками та дітьми грунтуються на ставленні до землі. Івоніка та Марійка відчували, що не всі сподівання здійсняться, бо молодий син не хоче йти їхнім шляхом. Івоніка намагається вплинути на Саву найголовнішим, з його погляду, стимулом – правом власності на землю. Батько застерігає сина, що при такій поведінці він залишиться без своєї ниви.

В образах двох синів Федорчуків змальовано різні долі представників сільської молоді. Сава вдома бачив лише сувору економію у всьому та важку працю батьків і брата, у родині ж дядька не було скупості й виснажливого труда. Саву відштовхувала повсякденна праця, а приваблювала життєва романтика заробітчанина. Спочатку він був бай дужим до землі й працював на ній неохоче. Своєрідне переродження героя відбувається з двох причин: з одного боку, під впливом традицій, які існували в селі, з другого – під впливом Рахіри, яка була для нього “богінею”. Сава робить спробу повернутися до землі, бо без неї не можна утримувати сім’ю і користуватися повагою односельців. Він починає завзято працювати в господарстві, чим викликає задоволення батька, і лише Рахіра є тепер перешкодою для їхніх нормальних стосунків. Однак Сава “хотів радше відректися землі, чим покинути Рахіру”. А вона вже давно мріє стати господинею і просить його здобути землю. Герою ж остання потрібна лише для того, щоб одружитися. Так у нього поступово виникає думка: якщо він залишиться єдиним сином, то батькова земля обов’язково перейде йому у спадок. Він психологічно готує себе до злочину. Деталь портрета Сави, “безустанно заблуканий погляд”, розкриває найхарактерніші його риси: такий погляд може бути у хижої людини з нечистими намірами. Він розпалює у собі ненавість до брата, яка переслідує його постійно.

Михайло, старший син Федорчуків, за характером цілком протилежний своєму братові. Він, як і батько, любить землю і навіть потрапляє в деяку залежність від неї. Але знайомство з життям міста, під час військової служби, звільняє його від влади землі. Михайло говорить Анні: “В місті живуть люди і без землі. Тяжко живуть вони, се правда, але все – таки живуть, а часто й не гірше за нас”. Через зображення долі Михайла письменниця порушила й тему солдатчини, з винятковим психологізмом відтворивши ставлення багатьох поколінь укр. селянства до служби в арміях чужих держав.

Івоніка розумів, що віддати сина в солдати означає “стратити його” на довгі роки, означає приректи його на страждання. Сюжетною кульмінацією повісті є епізод вбивства Савою Михайла. Трагічна смерть сина приголомшила Івоніку. Він завжди вірив, що людина є господарем землі, а вона виявилась її рабом. Переживши особисту трагедію, старий Федорчук поступово втрачає віру в землю. У його психології відбувається злам, герой позбувається почуття залежності від землі, працюючи на ній без колишнього завзяття. Івоніка тепер дивиться на свою ниву лише як на засіб досягнення іншої мети. Найкращий шматок своєї землі він передає синові Анни, щоб це допомогло йому здобути освіту.

У повісті Ольга Кобилянська показує соціальну залежність селян від землі. На думку авторки, саме приватна власність різнить людей, сіє між ними ворожнечу, визначає психологію і поведінку селян. Недарма вона починає Твір словами: “Ліс панський. Власність приватна”, – одразу визначаючи проблему твору. Чи не вперше вчинки героїв пояснюються внутрішніми психологічними причинами. Епічні події у творі змальовані з ліричною схвильованістю, що створює драматично напружену розповідь. Це і забезпечує повісті “Земля” гідне місце серед кращих творів укр. літ., а вся творчість О. Кобилянської стала одним з перших зразків укр. психологічної прози.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ольга Кобилянська “Земля”

Categories: Нові твори

Links