Одного разу на контрольній (випадок із життя)
Математика дається мені важко. Тато сміється і каже, що це в нас спадкоємне. Проте він став інженером, тому що був старанним. Я намагався сам вирішувати задачі, але марно, та й списував собі у сусіда по парті Петрика. Перед уроками я брав у нього зошит з алгебри або геометрії, йшов до підвіконня в коридорі і списував домашню роботу.
На контрольній я зрозумів, що половину завдань не виконаю. Учителька попередила нас, що задачі нелегкі, але ті, хто сумлінно виконує домашні завдання, з ними справляться. Я не помітив, як пролетів урок, і дзвоник, що
Сказано – зроблено. Після уроків я заглянув до кабінету математики. Учительки не було, чергові прибирали клас, а на столі лежала купка зошитів з нашими контрольними. Я швидко підмінив зошити. На наступному
І раптом мені стало соромно. “Нічого, – подумав я, – зараз я вас здивую”. Я піднявся з місця. “Ти що, Дмитрику?” – здивувалася математичка. І отут я одним духом виклав усю правду. У класі запанувала тиша. Хлопці вже й не посміхалися, так це й не мало для мене ніякого значення. Я поважав себе. Я зрозумів, що готовий відповідати за свої вчинки.